Оленка зранку прокинулась і відчула щось не добре, та як лише могла, відганяла від себе ці думки. Ну не може ж вона в 15 років чекати дитину.
З кухні бабуся вже гукала Оленку йти снідати, а то в школу запізниться. Та до кухні вона не дійшла. Вибігла на вулицю через сильну нудоту.
– Ну ось… все підтверджується, тихо сказала Оленка, зібрала рюкзак і попрямувала до школи. По дорозі уникала всіх знайомих, хотіла ще все добре обдумати.
Вчитель фізики одразу побачив, що щось з Оленкою не те коїться, але подумав, мало чого, може щось трапилось серйозне.
– Оленко, все гаразд? Ти сьогодні така розсіяна.
– Так, Віктор Іванович, погано себе почуваю, голова сильно болить. Можна я додому піду?
По дорозі Оленка думала, що ж про все це подумає бабуся: Ой не вберегла тебе онученько. І що ж я мамі скажу, коли вона з Італії приїде.
– А що мама може сказати, вона сама мене в 18 народила, і нічого, – сама себе втішала Оленка.
По дорозі вона наважилась подзвонити Артуру.
– Він все таки вже дорослий, йому майже 20, нехай теж думає, що робити.
– Ало- ало! Артур. Тут така справа… я чекаю дитину, – випалила та на одному диханні.
У відповідь почула лише тишу і гудки.
Передзвонив він лише на другий день. Сказав, що не готовий стати батьком в 20 років. Ще не нагулявся.
– А я, нагулялася? Що робити мені? – та цього вже ніхто не чув…
Оленка вирішила бабусі нічого не розказувати, а дочекатися мами, яка ось-ось мала приїхати з далекої Італії. Вона надіялась, що та зрозуміє її, і разом вони впораються.
– Мама майже не брала участі у моєму вихованні, поїхала в Італію, коли мені було всього 7 років, може хоч внука чи внучку буде любити та виховувати.
В неділю Оленка зустрічала маму. Вона була одягнена мов зірка, ніби й не працювала звичайнісінькою прибиральницею, але зараз не про це. Оленка весь день не наважувалася поговорити з мамою про свій стан. Думала, можливо, ввечері та прийде до неї в кімнату, поговорити, як вона скучала весь цей час за дочкою, але ні. Пройшла ще одна безсонна ніч.
Зранку Оленка не чекаючи нагоди розповіла мамі про свою ситуацію.
– Я так і думала, що ти мені щось вчудиш тут. Мала розум з Артуром бути, май розум і вирішити цю ситуацію, та тихо все зроби, щоб ніхто й подумати не міг, що ти була при надії.
Сльози ринули з очей Оленки. Від матері вона чекала підтримки, а тут таке. Зранку бабуся підійшла до онучки, і прошепотіла: “Нічого, доню. Впораємось. Я тебе виростила, і дитину твою на ноги поставимо – разом. Ти тільки не плач. Все гараз буде.
На кінець цієї історії скажу одне: Дитинка, тобто я, Марічка, народилася. Мама закінчила швейне училище і знайшла хорошу роботу. Там і познайомилась з своїм чоловіком. І живуть вони в любові та повазі. А… ще одне, через декілька років в них народився і мій братик.
Любіть та поважайте один одного. Немає таких ситуацій, які ми б не змогли подолати. Окреме дякую хочу сказати своїй бабусі (прабабусі). Вона в мене найкраща!
Передрук без посилання на ibilingua заборонений!
Фото ілюстративне – summer-breath
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook