Побралися ми з Вадимом молодими. Коли ми тільки одружилися, жили в одній із квартир моїх батьків більше року. Потім мої тато з мамою вирішили її продати та купити нову, в якій ми почали робити ремонт. І ось у цей період ремонтних робіт, які тривали 2 місяці, нам треба було десь пожити.
Тоді свекруха Лариса Іванівна і запропонувала на цей час переїхати до них. Власне, це рішення зіпсувало наші стосунки. Хоча я схиляюся до того, що рано чи пізно вони все одно змінилися б не у кращий бік.
Справа у тому, що мої батьки набагато заможніші, ніж батьки мого чоловіка. Вони зробили нам велике весілля, а батьки Вадима заплатили лише за себе у ресторані. Мої подарували нам квартиру, дали гроші на ремонт та сплатили весільну подорож. Але суть не в цьому. Коли нам потрібно було ці два місяці пожити десь, поки триває ремонт у нашій новій квартирі, я не відмовилася від пропозиції другої мами Лариси Іванівни. До цього після весілля ми, в принципі, нормально спілкувалися. Звичайно, вона трохи мене напружувала через зовицю. Сестра Вадика вчилася на режисера, і треба було завжди зніматися в її фільмах і давати свою техніку їй на зйомки. Але оскільки ми мали нормальні стосунки, я була не проти допомагати.
Так ось, коли ми переїхали до батьків мого чоловіка пожити, у нас 3 тижні було все добре. Оскільки моя свекруха все життя не працює і готує, я вирішила, що не правильно бути двом господиням на кухні і запропонувала Вадиму купувати повністю продукти на всю сім’ю – це ми й свекри із зовицею – і щоб вона просто готувала. Ларису Іванівну це дуже влаштувало, і вона була щаслива від такої пропозиції.
Іноді я теж готувала, щоб зробити їй вихідний на кухні, і практично щодня мила посуд за всією сім’єю. Я ще ходила на роботу, тож не могла допомагати їй частіше. Але десь двічі на тиждень вечеря всієї родини була на мені.
Словом, все начебто було нормально, як одного чудового дня сталися дуже великі знижки в магазині на товари, потрібні для нашого ремонту, і два дні ми з Вадимом просто з ранку до вечора ходили і вибирали по магазину змішувачі, фарбу для стін, ламінат і таке інше. Хто робив ремонт, зрозуміє, що це не дві години роботи і, природно, ми хотіли скористатися цією дводенною акцією. Батько чоловіка відмовився нас відвезти на машині в той магазин, а він був не близько біля нас, і нам довелося добиратися по хуртовині на громадському транспорті, що теж зайняло чимало часу.
Коли ми повернулися додому на другий день цих наших пригод, Лариса Іванівна влаштувала Вадиму сцену, чому ми нормально не снідаємо і не вечеряємо, і чому це я не готую йому? Мій чоловік трохи здивувався, бо ці два дні ми не купували для всієї родини продукти, як завжди, а снідали та вечеряли дорогою в різних закладах, просто на заправках. І її взяло зло.
Лариса Іванівна того вечора підійшла до мене і запитала, чому я весь цей час не готую, і що за спосіб життя неправильний ми ведемо? Я їй нічого не відповіла, просто промовчала і посміхнулася. Чоловіка ця ситуація вивела з себе, адже мало того, що вони нам фінансово не допомагали, але свекор навіть не захотів нас відвезти до магазину або забрати додому, коли на дворі зима, щоб нам було легше. Так ще свекруха давай чіплятися, що я не готую їсти.
Після цього випадку кілька днів усі ходили напружені. Лариса Іванівна почала готувати тільки своїм, ну, відповідно, я почала готувати лише на себе і Вадима. І одного прекрасного дня моя улюблена свекруха підходить до мого чоловіка і каже пригніченим таким тоном:
– Ти помітив, що я тепер вам не готую?
Мій чоловік сказав, що помітив і, мовляв, ну і що. І тут її понесло:
– Ах, себто тобі ну і що?!
І тут розпочалося.
Вона сказала, що ми її вже стомили, хоч на той момент ми прожили у них 3 тижні. Що ми не заплатили за використане світло у себе в кімнаті (ми планували сплатити наприкінці місяця), що ми забрали ще одну кімнату у її дочки (хоча у них трикімнатна квартира, і ми з чоловіком жили в його колишній кімнаті, а зовиця у себе в кімнаті). Що її донечці незручно користуватися комп’ютером, бо він стоїть у нашій кімнаті.
Ми одразу пропонували його перенести в її кімнату, але вона сказала, що він подряпає їй стіл і не треба його переставляти. І що, мовляв, я мала віддати зовиці свій особистий ноутбук, поки ми там жили. На хвилинку, я працювала на ньому щодня!
Сестра Вадима наговорила, що ми її не пускали до кімнати, але це не так. Навіть коли Соня сиділа і дивилася серіали до 11 вечора у своїй кімнаті, а до цього я втомлена о 10-й вечора поверталася з роботи і мріяла тільки сходити в душ і лягти спати. Вона згадувала потім об 11 годині, що їй треба робити реферат до університету, і приходила до нас у кімнату і сиділа до першої-другої години ночі. Я їй слова не промовила навіть тоді! Адже ми дійсно не були господарями у цій квартирі і не мали прав качати права. Звичайно, я її пускала.
Лариса Іванівна також сказала, що ми подарували поганий подарунок її доньці на День народження, що ми користувалися її посудом, що вона нам надарувала на купу грошей, а я їй подарувала лише дві помади за це.
Що я легковажна і безвідповідальна, що не треба було її синові зі мною одружуватися. Що ми купуємо собі в будинок речі, тоді як її доньці не зробили подарунка за 3 тижні проживання. Хоча до цього я Соні без приводу дарувала дорогі парфуми, косметику – вона любить це все.
Вони мені на ювілей подарували ковдру від усієї сім’ї. Але суть не у подарунках, а як це все було сказано.
Бабуся чоловіка сказала, що їм нікого чужого не треба до жіночого колективу, а я для них чужа. Це все було сказано Вадиму, не мені особисто, але я це випадково почула за дверима. Після цього всього ми поїхали до моїх батьків і потім вже перебралися в свою нову квартиру.
Вадим зі своєю мамою після того не спілкувався з мамою рік. Спілкувався лише з батьком. Зі своєю сестрою теж не спілкувався, оскільки вона так само говорила неприємності про на на нас. Через рік мій чоловік почав потихеньку відповідати на дзвінки матері, зараз спілкується на спільні теми. У принципі, у них на даний час нормальні відносини. Я вітала їх лише на Дні народження та два роки взагалі не бачилася з рідними Вадима.
У мого чоловіка є ще нерідна бабуся, але дуже хороша, і вона переписала свій будинок на мого свекра. Це тепер дача їхньої родини. Місяць тому ми були у цієї бабусі в гостях, бо вона дуже хотіла мене побачити, і після цього свекруха ніби побачила наш крок на зустріч до примирення.
Коли вже Вадим почав спілкуватися зі своєю мамою, вона навіть не питала, як у мене справи, не передавала привіти, взагалі робила вигляд, начебто мене не існує. У нас тоді були фінансові складнощі, і її мало цікавило, як ми живемо.
Тепер, коли ми добре заробляємо, Лариса Іванівна дуже хоче зблизитися. Протягом останнього місяця запрошувала себе п’ять разів у гості. Вона мені не дзвонить, запрошує через чоловіка. Вадим каже, що я зайнята на роботі, і тому не можу. І тиждень тому вони запросили нас до університету до моєї зовиці на спектакль. Я не прийшла, бо, по-перше, не хотіла, ми з Софією два роки не бачилися, і вона мене не вітає з Днем народження, хоч я її вітаю, а по-друге, я була на роботі. Мій чоловік пішов на спектакль сам, і свекруха одразу йому там заявила невдоволеним тоном:
– А що, Олена принципово не хоче приходити?
Постійно запитують у Вадима:
– Чому Оленка до нас не їде, ми так за нею скучили!
Через тиждень 20 років зовиці, і вони точно нас запросять, хоча два роки тому не схвалили наш подарунок. Напевно, чекають тепер, що подаруємо їй щонайменше 100 тисяч гривень на ювілей. Знаючи їх, я здогадуюсь, що за цим стоїть низка меркантильних інтересів.
По-перше, допомога у зйомках та техніці для університетських робіт Софії. По-друге, свекруха вже почала питати за онуків і, можливо, переживає, як бачитиметься з ними в майбутньому.
Не знаю, що там саме, але відчуваю, що явно не щиро хочуть мене бачити, а заради якихось цілей. З одного боку, не хочу себе напружувати та обтяжувати спілкуванням з ними. Мені легше їх не бачити та не спілкуватися. Тому що моя свекруха домогосподарка без інтересів і розмови з нею не цікаві та однотипні. До того ж, усе, що Лариса Іванівна сказала тоді Вадиму про мене, позбавляє бажання з нею спілкуватися.
З іншого боку, це мама мого чоловіка і начебто треба підтримувати стосунки. Одним словом, не знаю, як поводитися далі і як бути з Днем народження Софії. Іти і вдавати люб’язність, або не йти і бути небажаною персоною номер один знову вже без надії налагодити взаємини? Як мені вчинити і поводитися з ними?
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com
