fbpx

– Подоброму просила, дай грошей, ти відмовила, ось я і взяла. Твої? Це мої гроші, ти на утриманні мого сина в декреті сиділа, так, що я маю право і на зарплату твою і на заощадження! І не кричи, немає більше тих грошей, я оплатила навчання синові, – відповіла мені свекруха

– Так все, ми розлучаємося, – заявила матері тридцятирічна Кіра, – вистачить, скільки можна це все терпіти. Чоловік робити нічого не бажає, третій рік вдома на дивані лежить, а я просто втомилася. Добре, що на авантюру свекруху тоді не піддалася, інакше зараз би без кута свого з дітьми залишилася.

Кіра вийшла заміж зовсім юною, як це буває, не слухаючи нікого навколо, вирішила, що це любов на все життя. 18 років їй і 24 нареченому.

Жити стали в квартирі Кіри, їй бабуся залишила свою двушку, виїхавши до старшої дочки в село, онуків няньчити і ближче до природи бути. Квартиру оформили ще до весілля за договором дарування.

Майже відразу Кіра чекала дитину, а потім, коли доньці було три роки народився і братик. Чоловік тоді працював, заробляв непогано, Кіра сиділа вдома, займалася дітьми і господарством. Всіх це влаштовувало, крім свекрухи.

– Але дорікала мені Тетяна Костянтинівна, мовляв нахлібниця, навісила на її сина двох дітей, ніжки звісила і їжу, а синочок надривається.

Тому, за логікою свекрухи Кіра була зобов’язана відплатити добром сім’ї чоловіка: продати свою квартиру і вкластися в будівництво будинку, в якому вони б жили всі разом, зі свекрухою і її молодшим сином.

Кіра, бачачи, що за свекруха їй дісталася відмовилася навідріз. Хочу жити окремо, квартиру продавати не буду і крапка. Чоловік жити з мамою теж бажанням не горів, вона і так тягнула з нього гроші постійно.

– Твоя ледача вдома сидить, ні копійки за все життя не запрацювала, а ти повинен перш за все допомагати матері. Я тебе виростила одна, тепер твого брата піднімаю. Ти зобов’язаний допомогти мені добудувати будинок. Яка відпустка з дітьми? Такі гроші, нам якраз на сантехніку вистачить. НЕ вигадуй. Бач, втомилася невістка!

І відпустку відкладався ще на невизначений час. Діти Кіри ходили в лахмітті, які щедро від своїх подружок доставляла в будинок свекруху. Кірі зимову куртку купували батьки, помітивши, що дочка в морози гуляє з дітьми в легкому пальтечку.

– І все час закиди ці, що даром їм, даром мене одягають. Ага, одягли. Зарплата у чоловіка велика, а дочку в перший клас допомагали знову зібрати бабуся з дідусем!

Синові було 3 роки, коли Кіра вирішила вийти на роботу. Інститут вона з гріхом закінчила. Влаштувалася бухгалтером в приватну фірму і справа пішла. Діти особливо і не хворіли, так що без лікарняних вона була на хорошому рахунку, незабаром і підвищення отримала.

Стало жити легше. Змогла купувати дітям обновки, іграшки, сама одягнулася. Чоловік і раніше віддавав дві третини своєї зарплати матері. Свекруха було заїкнулася, що тепер треба більше віддавати, раз Кіра працює, але Кіра показала їй дулю.

Це стало темою постійних нападок Тетяни Костянтинівни. Раніше була ледачою, а тепер стала жаднюгою:

– Навіщо тобі стільки барахла? І дітям новий одяг накупила, вони виростуть і викинеш. Тебе стільки років годували-поїли, а ти хоч би копійку віддала! Нам меблі треба купувати в будинок та до переїзду готуватися. А вона шикує.

При цьому квартиру свекруха продавати свою не збиралася: це спадок для молодшого сина. А будинок? А будинок навпіл. І не важливо, що будував його фактично її старший син.

Кіра в цю справу не лізла. Набагато гірше, що чоловік раптом втратив роботу, а нову все ніяк не знаходив. Знову у них на чотирьох була одна зарплата, яку, яка звикла до грошових субсидій свекруха.

– Хитра ти, невістонька і жадібна. Мій син тебе 7 років утримував, а тепер ти його повина забезпечувати 7 років. Він нам грошей давав і ти повинна давати. За позику віддяка. Не захотіла квартирку продавати свою, але ж там і твого чоловіка спадок! Мені терміново потрібні гроші, у мене син в інститут поступив на платне відділення. Так що давай.

Кіра оплачувати навчання категорично відмовилася. А на рахунок будинку, так це чоловіка спадок, а не її. Чоловік, до речі, теж почав говорити словами матусі: «я ж вас забезпечував і ти зобов’язана».

Ага, забезпечував. В лахмітті ходили. І поки свекруха всі його гроші забирала, я по дому все робила, дітей його ростила. А він лежить, в іграшки грає. Ні посуд помити, ні дітей в школу, зі школи відвести. Ходить на співбесіди іноді, але такої зарплати, як була не пропонують, а на меншу не йде. Краще адже вдома сидіти.

І це не місяць, ні два. А два роки. І всі ці два роки Кіра, як білка в колесі та ще й постійно відображає атаки свекрухи, якої треба грошей все більше і більше.

–  Я заначку мала. Премією в конвертах на роботі давали. Одного разу полізла в шафу розбирати, а грошей немає. Я до чоловіка, а він мнеться, мама взяла.

Виявилося давно взяла, місяць тому. Прийшла до них, коли Кіра була на роботі і сказала синові, що не може бути, щоб його дружина не відкладала. Ну і знайшла. Кіра пішла до нахабної свекрухи, а вона сміється в обличчя:

– Подоброму просила, дай грошей, ти відмовила, ось я і взяла. Твої? Це мої гроші, ти на утриманні мого сина в декреті сиділа, так, що я маю право і на зарплату твою і на заощадження! І не кричи, немає більше тих грошей, я оплатила навчання синові, – відповіла мені свекруха.

Кіра прийшла додому і почала мовчки збирати речі чоловікові. Виставити його довго не виходило, свекруха в будинок приймати старшого, непрацюючого сина відмовлялася.

Втрутилися вже і батьки, батько приїжджав особисто з зятем розмовляти. Той, звичайно і на роботу влаштуватися обіцяв і захистити сім’ю від крадіжки свекрухи, але Кіра прощати чоловіка вже не захотіла.

– 12 років я терпіла. Я замки поміняла відразу, номери телефонів собі і дітям. Свекруха намагалася скандалити, але я пригрозила, що заявлю про крадіжку тих самих грошей піду в поліцію. Відстали, хоча невдячною знеславили мене по всім знайомим. Типу, коли чоловік заробляв, він був мені потрібен, а як перестав – я його вигнала. Ага. Я заробленого чоловіком на сухі макарони і вічно вимагає грошей свекруха надивилася, до сита….

Через місяць у Кіри розлучення, а влітку вона вперше повезе своїх дітей на море.

Мені здається, що вона має рацію, а ви як думаєте?

Фото – ілюстративне.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page