Подумки я вже відпочивав з Наталкою на узбережжі моря. – Давай попросимо твою маму, щоб вона з Тарасиком посиділа? Це ж літо, а в селі: свіже повітря, вітаміни на кожному кроці. А найголовніше, бабусі буде в радість, – сказав я дружині. Наступного дня прикупивши цукерки, я відправився до Ганни Дмитрівни, щоб “потішити” її новиною. Ми сиділи на кухні і пили чай, як я почув найціннішу пораду в житті!

Зазвичай тещ або не люблять, або ставляться до них з упередженням. А ось мій колега завжди відгукувався про матір своєї дружини з великою повагою. На моє запитання, в чому секрет його хороших відносин з тещею, він мені відповів:

“Коли я одружився, я з побоюванням поглядав на свою майбутню тещу. Я занадто багато наслухався свого часу оповідань і скарг від своїх друзів на шкідливих тещ, і думав, що так буває з усіма. Тим більше, що мама моєї Наталки була на момент весілля самотня і я чекав, що вона буде від нудьги втручатися в нашу сім’ю.

Але час минав, Ганна Дмитрівна особливо на горизонті не мелькала. Вона, звичайно, кожен день телефонувала своїй Наталочці – я регулярно чув, як дружина щебече з нею по телефону, але цим справа і обмежувалася.

Потім з’явилася дитина і я думав, що, напевно, тепер Ганна Дмитрівна буде днювати і ночувати в нашій квартирі, щоб навчати уму-розуму. Але теща і тут мене розчарувала – вона купила коляску, притягла цілий чемодан пелюшок-сорочечок і знову тихенько пропала. Вона, звичайно, допомагала посидіти з дитиною, коли Наталі потрібно було терміново відлучитися в поліклініку або до косметолога. Але на цьому справа і обмежувалася.

Але ось одного разу у мене виник шикарний план. Наближалося літо і я запропонував Наталці поїхати кудись на море відпочити. А дитину на цей час залишити її мамі – все-одно вона одна, нехай порадіє онукові. Наталка посміхнулася і запропонувала мені самому поговорити про це з її мамою.

Приходжу я до тещі, навіть не просто так, а з цукерками. Вона посміхається, зустрічає, заварює чай. Я розповідаю їй, що непогано б онукові літо провести з бабусею, поки батьки трохи відпочинуть і наберуться сил на морі. Вона вислуховує мене і відповідає…

– Я, звичайно, могла б забрати до себе на літо Тарасика, мені це не важко. Але ось скажи мені, мій дорогий зять, коли у тебе ще буде можливість відвезти на море трирічного сина? Тільки в цьому році. Тому що, через рік – це буде чотирирічний хлопчик, тобто трохи вже інший. І ти назавжди втратиш ціле літо спілкування з сином, сплавивши його бабусі. Невже ти так легко віддаси мені таку коштовність?

А ще через років п’ятнадцять твій Тарасик уже сам не захоче їхати з тобою на море, тому що буде дорослий і у нього будуть свої друзі. Він швидко виросте, а у тебе навіть не залишиться спогадів, як ти вперше завів, тримаючи за руку, захопленого малюка у хвилі. Як вперше поклав йому на долоню черепашку і вперше побудував разом з ним пісочний замок. Це перш за все твоє право! І право твого сина пам’ятати, що вперше море показав йому саме тато, а не якийсь інший чоловік. Не позбавляй його цього!

– Повір моєму досвіду, – продовжила вона, – наші діти з нами на вельми нетривалий період нашого життя. І кожна мить, проведена з ними – неповторна.

І ти знаєш, я задумався. Я згадав, як мене самого постійно на все літо відправляли до бабусі в село. Пригадав, як у мого батька вічно не було на мене часу – все забирала робота. А потім його звалила хвороба і, виявилося, мені дійсно нічого про нього згадати. Тому, в той рік на море ми поїхали разом. І через рік теж.

А тещу свою я люблю і поважаю, тому що це дійсно мудра жінка.

Ну скажіть, хіба це не правда? Життя таке коротке, і ним треба насолодитися сповна!

Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!