Подзвонила мама і перше, про що вона запитала мене: – Коли купиш нову сковорідку? – говорила мені мама в слухавку, поки я лежала в палаті, куди мене тільки що привезли у лікарню.
З віком у мами став мінятися характер все сильніше, відносини у нас все гірше і гірше і не знаю, відновляться вони коли-небудь. Мене це дуже засмучує, але зрозуміти я її не можу…
Ми живемо окремо з моєю мамою, зате у нас загальна дача. Одна половина батьків, інша наша з чоловіком. Тому, хочеш-не хочеш, доводиться бачитися. До нас там жила мамина мама і вони з нею теж постійно сварилися, хоча моя бабуся мила людина, я її дуже люблю.
Але мама вічно чіплялася до неї – не так помила, пил, ліжко не так застелена, фіранки не так зашторені… Хоча бабуся завжди була досить акуратною і сама любила порядок в домі.
І спробуй не відреагує або почни сперечатися – вона починає сваритися і починає все це виправляти.
Бідної бабусі діставалося від неї багато, мама приїжджала і доводила її до того, що у бабусі піднімався тиск… Адже їй вже було чимало років, близько 80-ти.
І тепер прийшла моя черга, тепер вона за мене взялася. Приїхала я якось раз відпочити на дачу, я чекала дитинку, хотілося подихати чистим повітрям і в загальному, відпочити від міської суєти.
Мама повинна була приїхати пізніше і я вирішила до її приїзду насмажити млинців. Зробила по-швидкому, плиту тут же помила, все витерла.
Приїжджає мама і як поліцейська шукач, давай всюди перевіряти, чи всі помито-прибрано. Тут їй на очі потрапила плита, на її погляд вона була не дуже чиста і тут розігрався справжній спектакль!
Стільки всього я на свою адресу почула! Що плита її грязна, що її тепер не відмити, що сковорідку можна сміливо в смітник, що весь будинок чути млинцями! Вона години півтори критикувала, але я не хотіла з нею сваритися і так відносини гірше нікуди.
Я сказала, що обіцяю їй купити нову сковорідку, що ще раз там все приберу і пішла до себе в кімнату, в надії що вона заспокоїться нарешті.
Але я навіть через двері чула, як говорила «все зіпсувала і втекла до себе в кімнату» – не вгамовувалася вона.
Я вже не знала куди подітися, вирішила, що треба їхати, але не помітивши, що вже була година ночі, це мене і зупинило. Спробувала заснути. Але змогла не одразу, з’явилися болі.
Сяк-так в 5-ій годині ночі я заснула. Вранці прокинулася від болі.
І я поїхали до лікарні… Дякувати Богові, все добре, але я залишилась у лікарні.
Дзвонить мама і перше, про що вона запитала мене; – Чи скоро я куплю їй сковорідку? Я промовчала… як таке може бути? Адже вона сама мене провела до лікарні, бачила що я в погано почуваюся…
Не можу передати, як мені прикро, і чим далі – тим у неї гірше стає характер. І єдиний вихід – це не бачитися з нею. Але це рідна мама, ми і так живе окремо, адже я її люблю, незважаючи ні на що.
