Поліна родом була з багатодітної незаможної родини. У їхньому будинку постійно лунали дитячі голоси. Найчастіше це був писк і крики молодших дітей, яке дуже дратувало дівчину.
Вона була старшою, тому всі турботи про молодших лягли на її плечі. Мати з батьком працювали на фермі, а Поліна мала нагодувати, випрати, зробити уроки з рештою.
Дівчина, дуже втомлювалася від такого життя, що вечорами під ковдрою вона зачитувалася книгами про прекрасне кохання і мріяла, що колись вибереться з цих злиднів. Колись у неї буде гарний одяг, а не ці запрані сукні.
Коли Поліні виповнилося 18, вона просто втекла з дому. Їй хотілося волі. Щоб неї усі захоплювалися, а не зневажали. Дівчина вступила до педагогічного училища, жила у гуртожитку та паралельно працювала офіціанткою у придорожньому кафе. Життя її змінилося не особливо. Бідність так і залишилася, не було тільки турбот про інших.
Якось у їх кафе зайшов, повз проїжджаючий чоловік із зачесаною назад сивиною. Замовив зовсім небагато, але залишив пристойні чайові. А до грошей була додана записка “Зателефонуй”.
Дівчині так хотілося вирватися з цієї рутини та бідноти, що вона подзвонила. Ігор (так звали його) став зустрічатися з нею раз на тиждень. Він давав їй гроші, дарував подарунки. Невдовзі дівчина перебралася на орендовану квартиру. Все начебто складалося так, як вона хотіла.
Але було одне, АЛЕ. Вона його не любила. За два місяці Поліна зрозуміла, що більше так не може.
Поліна, вже півгодини гуляючи містом після роботи, роздумуючи про свої вчинки. Чому вона так поступила?
З машини вилетів молодик і випадково зачепив її. “Вибач!” — сказав їй. А потім запросив у кафе і почав розпитувати, що сталося.
А Поліна, плачучи, розповіла незнайомій людині все своє життя від початку до кінця. Хлопець вислухав, зателефонував комусь по телефону та відклав зустріч, а потім запросив її до кіно.
Поліна у компанії Антона зовсім забула про те, що сталося. Молода людина захотіла продовжити знайомство і запропонувала зустрітися завтра. А завтра, катав її містом, розважав і розмовляв.
Через якийсь час їхнє спілкування переросло в щось більше. Антон був рішуче налаштований і захотів познайомити дівчину з батьками.
На порозі зустрічав… Ігор. Той самий чоловік, із кафе, який колись допомагала їй матеріально. “Познайомся, це мій батько – Ігор Іванович”, – сказав Антон. Матір’ю Антона виявилася молода підтягнута жінка на ім’я Софія.
Поліна не знала куди подітися від сорому. А Ігор, вибравши момент, відвів її вбік і сказав: “Не бійся, я нічого йому не розповім. Давай все забудемо і познайомимося заново. Я бачу, який щасливий мій син з тобою.”
Він дотримався своєї обіцянки. Поводиться як добрий дідусь, няньчить двох онуків. А Поліна нарешті розслабилася і сказала життю: “Спасибі”. А з матір’ю та батьком помирилася та допомагає всій своїй родині.
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
