Поселилися молодята на другому поверсі, але там в нас немає ні туалету ні ванної кімнати. Зятю це не сподобалося, ось він і вирішив, щось там придумати, але не повірите, за наші гроші, бо ж хата наша. – Мені не треба, а ти хочеш, то хоч золотий унітаз собі став, Іване!, – сказав чоловік. Дочка на нас образилася і декілька днів не розмовляла, бо ми, бачте, чоловіка її ні за що маємо. А потім в них на коридорі лампочка перегоріла, яку ми також мали купити, а його величність, сама вкрутить!
Мій чоловік нашу хату своїми руками будував. Скільки ми сил і грошей в неї вклали. Але ніхто про це не шкодує, бо зараз ми живемо в гарних умовах, на подвір’ї бруківка, в хаті сучасні ремонти.
Ми все це робили в першу чергу для єдиної дочки. Мартуся наша гарно вчилася в школі, ходила на танці, навіть їздила на змагання за кордон.
Я завжди молила Господа, щоб подарував нашій красуні хорошого чоловіка, а вийшло те, що вийшло. Ворогу б не побажала.
Після весілля Марта, як і було домовлено, привела в наш дім зятя.
Іван парубок з села, але якщо в нас окрім собаки і кота нічого на подвір’ї немає, то в моїх сватів доволі велике господарство.
Іван з малечку важко працював, бо так в них в сім’ї було заведено.
Але тепер, як ми з чоловіком зрозуміли, він нарешті захотів стати паном.
Поселилися молодята на другому поверсі, але там в нас немає ні туалету ні ванної кімнати. Зятю це не сподобалося, ось він і вирішив, щось там придумати, але не повірите, за наші гроші, бо ж хата наша.
– Мені не треба, а ти хочеш, то хоч золотий унітаз собі став, Іване!, – сказав чоловік.
Моя дочка ж думала, що тато все для неї зробить, а тут такий поворот, що декілька днів Марта з нами не спілкувалася, але з часом пройшло.
Все зять щось видумував, щоб витикнути, що його в цій хаті не люблять. Одного разу за вечерею навіть сказав чоловіку, що в них у коридорі лампочка перегоріла, щоб ми купили, а він вже сам поміняє.
Я не знаю, чи це батьки Івана так налаштовували, чи що, але якось він поводився дивно по відношенні до нас.
А коли наша Мартуся подарувала нам онучку, то Іван ще більше змінився.
– В місті для дитини більше можливостей. Що ми тут в селі їй дамо? А грошей, щоб купити квартиру, ми не наскладаємо. Ми з Мартою так подумали, що продавши ваш великий будинок можна в новобудові шикарну трійку купити.
Мій чоловік довго з відповіддю не забарився.
– Може й так, Іване. Все життя мріяв в місті прожити. Але знай, якщо якщо і продам будинок і куплю те, що ти хочеш, то по документах вона все рівно буде мені і дружині належати. Ще я на старість по чужих кутах не скитався.
Ви знаєте, те, що зять наш образиться, я знала, але і сама Марта стала на сторону чоловіка. Бо як то так, ми її чоловіку не довіряємо.
Десь до двох тижнів вони забрали нашу онучку і живуть на орендованій. Думаю, це було найкраще рішення. За свої гроші нехай що хоче, те і робить.
Ну диви, який зять нам попався…
Автор – КАРАМЕЛЬКА
Текс підготовлено на основі реальної історії спеціально для ibilingua. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено. Передрук категорично заборонено! У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
