Повернулася я остаточно з Італії у свій ріднесенький Львів, у свою, ще бабусину стару квартирку. Все мені тут рідне, миле й моє, ніде немає краще. Поїхала я доглядати літніх італійців 20 років тому, у 43 роки, після того, як раптово полинув на небо мій чоловік.
Мені треба було піднімати дітей, двох дочок і сина. Допомагати взялися моя мама і свекруха, як теж овдовіла і перебралася жити в нашу з чоловіком двокімнатну квартиру до дітей.
Зараз та квартира, в якій жили діти й свекруха, належить сину й невістці і їх сину, а дочкам я допомогла придбати житло. Старша дочка, у якої теж троє діток, вже з чоловіком розширилися: продали квартиру, додали своїх зароблених грошей і купили будинок; середня дочка так і живе в мною купленій двушці, їм вистачає місця, бо виховують одну дочку.
Я ж в один з приїздів, коли діти вже були дорослі, перевезла свої речі в стареньку квартиру моєї бабусі, яку я дуже люблю з дитинства. Тут ми з н нею, пекли, вишивали, читали, в’язали, ліпили вареники. Ті часи ніколи не повернеш, я й сама вже бабуся п’ятьох онуків. Але в пам’яті моїй ті часи зберігаються, і кожна річ мені тут дорога й рідна.
Працюючи в Італії, я жила скромно, але думала не тільки про дітей, але й про себе. Відкладала гроші.
І ось я сиджу на своїй кухні при теплому світлі бабусиного бра і дивлюся на ці пачечки доларів, євро, вже поміняних гривень. Я їх всі розклала і розподілила.
Ця пачка – на придбання однушки у Львові, яку я віддам в оренду квартирантам і буду мати постійний пасивний дохід. Бо я вже не готова знову багато працювати, напрацювалася-натанцювалася за 20 років в чужій країні, досить з мене.
Хочу трохи розслабитися й пожити для себе, мати можливість прогодуватися, одягтися й десь поїхати відпочити, особливо не напружуючись при цьому.
Цей стосик – купюр – не реставрацію бабусиної квартири, бо жити я хочу саме в ній. А ці дві пачки – на машини всім дітям. І ще одна, невеличка, – моя подушка безбеки, про всяк випадок.
Є у мене у невеликий рахунок в банку, на які капають проценти – я про все подумала.
Але коли я побувала в гостях в дочок і сина, то трохи розгубилася, чи давати їм гроші на машини? Хоча я й обіцяла всім. Живуть всі у більш-меншому достатку, ні в чому не потребують. Носять брендові речі, у дітей навіть айфони. Їздять відпочивати. І з машинами теж усі вже, молодці, не чекали мене.
І ось я думаю. чи зобов’язана я купувати дорослим дітям авто, раз обіцяла чи просто віддати їм гроші готівкою і нехай користуються на свій розсуд? Чи дати символічні подарункові суму, а все решту залишити собі?
У мене є мрія – відкрити свій невеликий бізнес, але на нього у мене наразі фінанси не передбачені. Та якщо не купувати дітям машини й не віддавати їм гроші – то мені якраз і вистачить.
І ось тепер я вже кілька днів думаю, як же бути? Чи не зіпсую я стосунки з дітьми, якщо залишу все ж таки гроші собі? І чи маю право так вчинити, хоч це я їх заробила?
Автор – Олена М., м. Львів
Фото – авторське.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.
