Працюю я цілодобово. Тому готую заздалегідь, щоб поки мене не було вдома, діти не залишилися голодними. Та й чоловік міг заскочити додому повечеряти.
Плюс ще із собою треба щось взяти на роботу. Загалом готую у каструлі, як на величезну родину. Вчора як завжди наготувала пюрешки і засмажила двох курочок по півтора кг, деко повне вийшло. І поїхала у своїх справах.
Приїхала ввечері, а вечеря на денці. Рівно стільки, щоб нам увечері перекусити. Ні на роботу, ні тим більше на завтра, поки мене не буде, нічого не залишилося.
Засмутилася дуже. Знову до плити вставати чи що? Влаштувала допит, хто так щільно пообідати міг, як рота солдатів?
Вдома тільки діти після школи були, але ж не вони так постаралися?
Після довгого мовчання Дар’я нарешті зізналася, що вона прийшла з подружками-однокласницями після школи, щоб пообідати та піти гуляти.
І вирішила, що справедливо нагодуватиме і їх. Спочатку я хотіла її насварити. Чесно, дуже хотіла, адже мені завтра на роботу і тепер вони самі залишаться голодними, якщо весь вечір на кухні не проведу. Але потім раптом мені згадалося.
У нашій школі вперше запровадили велику зміну. Вона тривала цілу годину і за цей час ми повинні були сходити до їдальні або додому і поїсти, а потім повернутись до занять.
І ось я з трьома подружками прийшла до себе додому. Чому саме до мене? Та тому, що моя мама готувала просто приголомшливо!
І мені подобалося, що дівчатка з величезним задоволенням уплітають те, що мама приготувала та нахвалюють. А в той день були ще й голубці.
Голубці! Про це блюдо з мого дитинства. Це не просто відварений напівфабрикат. Це капуста зі свого городу, фарш перекручений власноруч моїм татом.
Мама відварювала виделок до м’якості, загортала в нього ложку фаршу додавши трохи рису з морквою та спеціями, а потім злегка обсмажувала на сковорідці.
Ммм.. Вже на цьому етапі у нас починали текти слини. Адже після обсмажування голубці ще треба було скласти в товстостінну каструлю і гасити.. ні! Томити довго-довго на маленькому вогні.
Весь під’їзд знав, вірніше відчував, що мама готує свої супер-голубці))) Запах стояв такий, що можна вже їм починати вечеряти, для підігріву апетиту.
Навіть така малоїжка і привереда як я, чекала з нетерпінням доки каструля буде знята з вогню і нас покличуть за стіл.
То як мені не похвалитися було, що моя мама найкращий кулінар у світі? Як було не запропонувати, щоби подружки йшли обідати саме до мене? Я просто кайфувала від їхньої похвал маминій страві. Це було надзвичайно приємно.
А ввечері мама дивувалася, як так можна з’їсти півкаструлі голубців, таким маленьким як ми. Вона випитувала, чи не стало нам погано, після такого різноманіття їжі.
Тим більше після такої ситної страви, якою і дорослий швидко наїдається. Але ми з братом наполегливо мовчали, не зізнаючись, що нагодувала я пів класу.
І ось тепер я це побачила у своєму будинку))) І зрозуміла, що дитина зовсім не хотіла мене образити, а скоріше навпаки. Хотів похвалитись, що мама смачно готує.
Загалом вирішила я не піднімати голоси, рахуючи що тепер знову готувати треба замість відпочинку. Просто загнала дітей на кухню, щоб разом зі мною готували, заразом і господарювати повчаться)))
Фото ілюстративне, спеціально для ibilingua.