Про кохання Андрія і Галини знали всі у їхньому селі. Вони дуже любили один одного і мріяли одружитися. Всі дивилися на їх величезну любов і заздрили. І все було б добре, якби не зла доля.

Не захотів батько Галини такого зятя, бо був Андрій з бідної багатодітної родини, і строго заборонив молодим зустрічатися. Як не просили його і діти, і сусіди, і сам хлопець, а батько стояв на своєму.

– Ні, хлопче, не віддам я за тебе свою дочку. І навіть не проси. Не пара ти їй, не гідний її.

Не одну ніч проплакала бідна дівчина, але все ж проти волі батька не пішла, тоді такий закон був: поперек волі батька ні в якому разі не йти.

Через деякий час віддали дівчину за іншого, як думалося батькові, Тимофій буде хорошою партією для його дочки.

Андрій же пішов служити, щоб не бачити Галинку свою і не зустрічатися з коханою, але вже чужою жінкою. Пізніше, десь на чужині, він теж одружився і там залишився життя свою доживати.

Але Галина і Андрій не забули однеодного навіть через величезну кількість часу. Уже й не сподівалися на те, що будуть колись разом, але доля-пустунка, яка спочатку розвела їх, а потім знову звела, вирішила інакше…

Там же, у своєму селі, зустрілися вони випадково через 30 років. І хоча минуло стільки років, а як побачили один одного, то очей відвести не змогли, так і стояли, як укопані.

Тридцять років – це немало. Галина вже поховала свого чоловіка, який все життя пив, і жінці з ним не один ківш лиха довелося випити. Не помолодшала за ці роки. І йому життєва дорога не медом була помазана. Теж залишився без дружини, яка подалася у світи.

Тому як зустрілися, так уже й не розлучалися. Не було у них тепер причин для розлуки, оскільки старенький батько Галини давно вже свою помилку зрозумів.

Коли дід Яків побачив на порозі цю немолоду пару, яка схилилася в поклоні перед ним для благословення, то сльози хлинули з очей від смутку і від радості.

А в тому радість була, що доля все ж таки дала йому можливість виправити помилку, яку колись так нерозумно зробив.

Ще довго і щасливо жила пара в рідному селі. Цінували і любили одне одного Андрій і Галина до останнього подиху. Приїздили до них діти і онуки, навіть правнуки. Ось що значить справжнє корхання.

Про таку любов не забувають ніколи, і роками носять її в своєму серці…

Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено

Фото ілюстративне, pexels

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!