Я довго придумувала назву до своєї історії життя. Здебільшого вона стосується мене і родичів: мами і тата.
Про маму розповім трохи, оскільки історія більше про мого горе-батька. З раннього дитинства мене виховувала мама. Тільки потім я зрозуміла, що з мамою щось не так. Коли ти маленька, то і порівняти ні з чим.
Моя мама не дуже розумна людина. Школи не закінчила. Все життя пропрацювала технічкою в школі. Ще вона працювала на бабусиному городі. Жили не просто бідно, а дуже бідно! Одягалися тільки в секонд-хенді. Іноді бабуся дарувала мені сукні. Але це було дуже рідко. Кожна сукня була на вагу золота. Я їх одягала тільки вдома, щоб не забруднити. Або на свята.
Одна сукня мені так подобалося, що я боялася її забруднити. Одягла може разів зо три – вона весь цей час акуратно лежала в шафі на полиці. Кожен день діставала її і милувалася. Крутилася біля дзеркала, а потім прибирала назад. Так і виросла з неї, навіть не поносивши.
Мама від виховання практично відсторонилася. Читати навчила мене сусідка, коли дізналася, що у вересні в школу, а я читати не вмію. Вона купила мені буквар і кілька барвистих казок. Навчилася читати швидко. Мені дуже подобалися книжки і я не хотіла засмучувати сусідку, яка мені зробила такі подарунки.
Поки вчилася в школі, мама мені допомагала одною порадою: ” Вчися, а то будеш як я підлоги все життя мити “. Мабуть, це була найкраща мотивація, оскільки мити підлогу я не любила.
Про свого батька я дізналася тільки в вісім років, коли якийсь мужик прийшов до мами в гості. Я підслуховувала все, про що вони говорили. Батько прийшов просити у колишньої дружини гроші в борг. Мені в подарунок батько купив шоколадку. Все наше спілкування в день знайомства обмежилося фразою: ” Ух яка велика виросла “. А ще на прощання він сказав, що буде приходити щосуботи і водити мене в парк або в кіно.
Пролетів тиждень. Батька не було. Я дуже хотіла піти в парк. Навіть сукню вихідного дня одягла. Просиділа у дворі біля хвіртки пів дня. Чекала його і чекала, поки мама не загнала мене додому обідати. А ще сказала, що він навряд чи прийде. Але я чекала. І на наступний день чекала. Але він не прийшов. Я чекала і на наступному тижні.
Постійно вибігала на вулицю подивитися, чи не йде тато. Але він не йшов. Наступного разу він з’явився, коли я пішла в третій клас. Від нього сильно пахло випивкою. А ще він лаявся. Прийшов за мною. Хотів зі мною в парк піти. Але я злякалася і втекла з дому. До самої ночі просиділа в покинутій котельні з двома хлопцями з класу. Один з них приніс мені котлету, а другий чай в термосі. Потім батька я не бачила до старшої школи. Зустріла його випадково в місті. Я йшла з подругою. Тата побачила метрів за 50. Він би теж мене побачив, якби був тверезий. Побоялася, що батько мене впізнає і зганьбить перед подругою. Перейшли на іншу сторону вулиці.
Мами не стало, коли мені виповнилося 22 роки. Ця звістка до мене дійшла, коли я жила вже в іншому місті. Після університету залишилася в Тернополі. Жила якийсь час в гуртожитку. Мама не хотіла переїжджати, і я її розумію.
Через три роки хлопець зробив мені пропозицію. Ми не збиралися влаштовувати пишне весілля. Домовилися посидіти з друзями (їх всього-то було шість чоловік) в кафе. Пізніше так і вчинили. Ще запросили батьків чоловіка.
Але якимось чином мій “тато” за тиждень до весілля дізнався, що у мене буде весілля. Я до сих пір не знаю, звідки він дізнався про це. Почав розмову з лайки. Сказав, що я невдячна дочка, раз вирішила вийти заміж, а батьківського благословення не запитала. Він ще почав щось говорити, але я завершила виклик і додала номер в чорний список. Було ще кілька епізодів, коли він зі мною хотів “поговорити”.
Ох… стільки ж добра мені батько зробив… цілу шоколадку подарував. Я знаю, що ти прочитаєш мою історію, тату. Тому ця частина спеціально для тебе: досить вже лізти в моє життя!
Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!
Фото ілюстративне – jooinn
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
