fbpx

– Пропадеш без мене, – говорив Соломії колишній чоловік Ігор, – ти ж нічого робити не вмієш, крім як вдома з дитиною сидіти! Частково це було правдою: Соломія у вісімнадцять народила дитину. Ромчик ріс хворобливим, довелося до самої школи сидіти з ним в дома, в садочок хлопчик не ходив. Ігор постійно підкреслював, що все тримається на ньому. В якості компенсації за «утримання своєї сім’ї» Ігор іноді ходив наліво

– Пропадеш без мене, – говорив Соломії колишній чоловік Ігор, – ти ж нічого робити не вмієш, крім як вдома з дитиною сидіти!

Частково це було правдою: Соломія у вісімнадцять народила дитину. Ромчик ріс хворобливим, довелося до самої школи сидіти з ним в дома, в садочок хлопчик не ходив. Ігор утримував сім’ю і постійно підкреслював, що все тримається на ньому. В якості компенсації за «утримання своєї сім’ї» Ігор іноді ходив наліво. Кілька разів Соломія прощала його, а потім розлучилася.

Перший час було важко і незвично жити самій, молоду жінку переслідував страх, що вона залишиться зовсім без грошей. Може бути, саме тому Соломія і пішла по оголошенню в невеликий офіс поруч з домом влаштовуватися прибиральницею. Це було рекламне агентство, яке видавало діловий журнал.

Директор уважно подивився на Соломію і запитав:

– А чого раптом прибиральницею? Ще щось робити вмієте?

– Я ніде не працювала, з дитиною сиділа.

– Зрозуміло. Пропоную менеджером з реклами спробувати.

Євген Миколайович представив Соломію рекламному відділу, попросив Жанну – начальника відділу – ввести Соломію в курс справи і дати перше завдання.

– Ось це підвищення, – іронічно зауважила Жанна, – з підлогомийок – в менеджери. Ви, здається, прибиральницею прийшли до нас влаштовуватися?

Соломії стало ніяково.

– Так, Жанко, це вже зайве, прийми дівчину як годиться, без цих твоїх колючих натяків, – дорікнула начальниці відділу інша колега, світловолоса жіночка років 45-ти.

Наступного дня Жанна запропонувала Соломії самостійно з’їздити на зустріч з клієнтом.

– А чи не зарано? – запитав Євген Миколайович.

– Нічого, нехай звикає. До Павленка її відправлю.

У відділі все відразу насторожилися. Всі, крім Соломії, знали, що відправляти до Павленка – це марна справа. Всі, хто ходили до нього на зустріч, поверталися ні з чим, рекламу він не давав, хоча компанія у нього міцна, грошова.

– Ну, тоді і ти разом з Соломією їдь, покажеш, як працювати з клієнтом треба, – запропонував директор.

– Нічого, сама з’їздить, я все тонкощі їй пояснила, – наполягла Жанна. Було помітно, що нову співробітницю вона прийняла в штики. Чи то образилася, що дівчина прийшла прибиральницею влаштовуватися, а її менеджером взяли, то чи настрою у Жанни не було.

Зідзвонившись з керівником, Соломія, на превеликий подив, отримала згоду на зустріч. Але Жанна, загадково посміхнувшись, сказала, що рано радіти. Павленко нікому не відмовляє в зустрічі, але й на рекламу не погоджується.

У призначений час Соломія чекала ліфт на першому поверсі семиповерхового будинку, компанія Павленка розташувалася на п’ятому поверсі. Слідом за нею підійшла жінка років сорока, – елегантна, приємної зовнішності.

– Треба ж, знову зайнятий ліфт, на нараду поспішаю, – немов виправдовуючись, сказала жінка.

Соломія знизала плечима, посміхнулася і сказала:

– Я вже хвилин п’ять чекаю.

В цей час двері ліфта відкрилися, але він був заповнений:

– Увійде тільки одна людина, – крикнув хтось із пасажирів ліфта.

Соломія повернулася до приємної пані, яка поспішала, і запропонувала:

– Ви поспішаєте, заходьте, а я почекаю.

Дама подарувала Соломії вдячну посмішку і увійшла в ліфт.

Соломія подивилася на годинник і зрозуміла, що вже і сама спізнюється, тому стала підніматися на п’ятий поверх пішки.

Назарій Іванович Павленко відразу попередив Соломію, що їй на всі переговори десять хвилин. Соломія проявила всю свою красномовність, розповіла про журнал, як вчила Жанна. Павленко вислухав, навіть поставив кілька запитань, а потім сказав:

– Добре, я подумаю.

В цей час двері кабінету прочинилися, Павленко махнув рукою, запрошуючи:

– Заходь, Галина Євгенівна, ми вже закінчили розмову.

Соломія пішла до дверей і майже ніс до носа зіткнулася з тією самою жінкою, з якою кілька хвилин тому стояла біля ліфта. Дама, впізнавши Соломію, знову подарувала їй посмішку. На тому й розійшлися.

Жанна, почувши, що Назарій Вікторович обіцяв подумати, сказала, що він всім так говорить, тому перше завдання можна вважати проваленим.

Соломія готова була розплакатися, вона вже пошкодувала, що погодилася працювати менеджером.

Задзвенів телефон, Жанна підняла трубку і, посміхаючись, приємним голосом відповіла. Але тут же з її обличчя посмішка зникла, вона здивовано протягнула трубку Соломії:

– Це тебе, з офісу Павленка.

Соломії запропонували знову прийти на зустріч, але вже наступного дня, і захопити з собою ще раз кілька номерів журналу і прайси.

В офісі повисла пауза. Першою заговорила Жанна:

– Завтра поїдемо з тобою разом.

– Ну, вже ні, – втрутився Євген Миколайович, – Соломія сьогодні сама їздила, значить, і завтра нехай сама їде, нехай доведе розпочату справу до результату; я бачу, у неї виходить.

Жанна невдоволено стиснула губи, але не стала заперечувати директору.

Наступного дня в приймальні Павленка Соломії запропонували пройти до головного бухгалтера. У кабінеті сиділа та приємна дама, з якою Соломія зіткнулася біля ліфта і в кабінеті директора. Це була Галина Євгенівна – головний бухгалтер компанії і дружина Павленка – директора компанії.

Все виявилося вельми прозаїчно: думка дружини допомогла змінити думку чоловіка.

Переговори Соломія вела з директором, а випадково зустрілася з його дружиною. Іноді майже непомітний людський вчинок може повернути справу в кращу сторону.

Павленко розмістив рекламу на місяць, а потім ще на два. Це було перше завдання Соломії, яке вона не провалила. Ну а Жанна, начальниця відділу, змирилася, і стала ставитися до Соломії більш прихильно.

За рік роботи в агентстві Соломія жодного разу не попросила допомоги у колишнього чоловіка Ігоря, досить було своєї зарплати і аліментів. Ігор спочатку приходив провідати сина, а потім запропонував Соломії зійтися знову:

– Тобі ж важко самій….

– Але не на стільки, щоб я могла пропасти без тебе, – відповіла Соломія, – але я подумаю…

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page