Просто прошу поради, бо не знаю, як вчинити. Голова вже обертом. Була у нас звичайна сім’я: батьки, брат і я. У дитинстві всі були дружні. Потім роз’їхалися, розлетілися по країні. У мене та в брата свої сім’ї, спілкувалися в останні роки мало.

І тут не стало на фронті тата. Звичайно, приїхали. Багато питань зараз треба вирішити. Мама дуже розгублена.

Із братом у мене немає взаємодії. Зі мною начебто поговорить нормально, потім жаліється на мене мамі, мама дзвонить мені. Дурдом. Так і раніше було, але кожен з нас жив своїм життям, не зустрічалися і не спілкувалися.

А зараз потрібно допомогти мамі з отриманням виплат, з продажем квартири, з переїздом, вона переїжджає до міста, де я живу.

Поведінка брата сильно стримує процес. Маму мені дуже шкода. Я й хочу їй допомагати, але одразу починається вимушене спілкування з братом, бо мама вимагає «дружити», плаче та сумує. Морально це важко.

Я б забрала маму ближче до себе, їй поряд зі мною буде спокійніше, вона це знає. Але брат зі своїм “я теж хочу з мамою спілкуватися!” спокійного життя не дасть. Тобто, якщо раніше я могла ігнорувати його взагалі, відправляючи лише паруповідомлень-привітань зі святами, то зараз не знаю, як абстрагуватися від його настирливості.

Сил уже немає просто, у мене окрім того теж купа інших проблем, чоловік теж служить, чекаю й переживаю.

Буду дуже вдячна за поради. Як грамотно вчинити в цій ситуації та зберегти свій емоційний стан? Адже я потрібна і дині, й мамі, та ще й за коханого постійно хвилююся.

Передрук без посилання на ibilingua.com.

Фото ілюстративне, спеціально для ibilingua.com.