Я давно була свято впевнена, що у двадцять першому столітті вже застаріло таке поняття, як придане за нареченою, а шлюби укладаються, коли дві людини кохають одне одного. Ну або думають, що кохають. Але виявилося, що деякі сім’ї досі вважають, що якщо за наречену не йде багате придане, то шлюбу вона не гідна. Дикість якась.
У нас з чоловіком одна дочка, Марічка. Ми завжди намагалися дати їй найкраще, будь то одяг, манери або освіта. Надмірно в її життя не втручалися, давали поради, але надавали їй право вирішувати самій і робити свої помилки. Однією з помилок, яку вона ледь не зробила, стало її заміжжя, яке, на щастя, не відбулося.
Дочка заміж не поспішала, а ми й не гнали коней, не нагадували про якийсь цокаючий годинник. У кожного свій шлях в цьому житті. Але хотілося, щоб Марічка створила родину, адже ми з батьком не вічні, а самій в світі важко. Тому коли вона вирішила познайомити нас зі своїм молодим чоловіком, ми зраділи.
Марічка дуже серйозно ставилася до вибору пари, а з нами не знайомила до цього нікого, сказавши одного разу, що приведе до нас тільки того, за кого збереться заміж. Ось і настав той самий день, коли ми познайомилися з її обранцем Денисом.
Юнак справив хороше враження – ввічливий, начитаний, вихований, гарний собою, є мета в житті. Вечір вдався, ми залишилися задоволені зустріччю. Було оголошено, що приблизно через місяць він хотів би познайомити нас зі своїми батьками, а потім вже обговорити деталі весілля.
Треба сказати, що Марічка жила з нами на той момент. Хоча у нас була можливість її відселити, але вона не поспішала. Та й вдома її практично не було – навчання, робота, захоплення, вдома вона тільки спала. То який сенс переїжджати? Квартира, яка була оформлена на дочку, була в оренді, а гроші йшли на банківський рахунок, де і накопичувалися. Ми їх не чіпали, вважалося, що це буде подушка безпеки Марічці на час декрету або якщо вони з чоловіком захочуть розширити житлоплощу, хоча у дочки у власності була двушка, але раптом їм захочеться щось більше.
Ми з чоловіком непогано заробляли, але дочка давно не брала у нас грошей, одягаючись, купуючи все, що необхідно, на свої гроші. Намагалася віддавати частку за їжу та комунальні платежі, але ми з чоловіком відмовилися. Від зайвої тарілки супу з нас не убуде, а комуналку якось оплатимо своїми силами.
Минув час, настав вечір знайомства з батьками нареченого. Зустріч вирішили організувати у нас, так всім виявилося зручніше. Початок вечора не віщував ніяких потрясінь.
Майбутня рідня виглядала під стать синові. За віком приблизно наші з чоловіком ровесники, одягнені зі смаком, з милими посмішками. Перші півгодини знайомилися, говорили про природу і погоду, а потім перейшли до теми майбутнього весілля.
Обговорювали дату, місце і формат проведення заходу, висловлюючи свої ідеї і слухаючи молодих, прикидали кількість гостей і приблизний бюджет. Начебто нічого не звичайного, поки мама жениха не запитала, а що ми даємо за дочкою.
Нас це питання поставило у глухий кут, я не відразу зрозуміла його зміст, тому перепитала.
– Яке придане принесе ваше дочка в нову сім’ю? Жити ж вони будуть в квартирі нашого сина, та й в декреті він буде її забезпечувати, це все накладно. Так що ви за неї даєте? – охоче пояснила своє питання можлива Марічкина свекруха.
Дочка відкрила було рота, але я швидко наступила їй на ногу. А сама дуже розізлилася, але постаралася не видати емоцій.
– Я думала, що часи, коли за дівчину обов’язково давалося придане, давно минули. Передбачала, що у молодих людей взаємні глибокі почуття і вони хочуть створити сім’ю, – рівним тоном сказала я.
– Так, почуття – це чудово і дуже цінно. Але, на жаль, одними почуттями нагодований не будеш, тому питання приданого принципове для нас.
– На жаль, до такого повороту сюжету ми були не готові і ніякого приданого за дочку не готували, – я ще раз непомітно стиснула руку Марічки під столом.
Мама нареченого насупилася і задумалась. Сам наречений сидів з трохи винуватою посмішкою, а на обличчі доньки були написані подив і недовіра.
– Добре, раз з приданим такий конфуз, то ви можете взяти на себе всі витрати на весілля. Це, звичайно, не рівноцінно, але потім якось надолужите, життя довге, – після паузи вирішила проблему мама нареченого.
І на цю пропозицію від нас прозвучала відмова. Чоловік схрестив руки і заявив, що грошей немає, що і свою частку ми збиралися брати в кредит. Не правда, звичайно, але знали про це тільки ми.
Мати Дениса пожувала губами, потім встала і сказала, що такий нерівний шлюб їх не влаштовує і на превеликий жаль весілля доведеться скасувати.
Все благородне сімейство піднялося і прослідувало в коридор. Вийти проводити їх зміг тільки чоловік, ми ж з дочкою сиділи і переварювали почуте.
Я була готова до сліз дочки, вже поспіхом підбирала слова розради, але дочка підняла на мене абсолютно очманілий погляд, сказала “Ну їх! Ох…” і пішла ставити чайник. Хоч я і не вітаю, коли Марічка вживає міцне срівце, але тут визначення женишка і його сімейства підібрано максимально точно.
Звичайно, Марічка якийсь час ходила без настрою, але у неїх це швидко минулося. Вона була рада, що доля вберегла її від такого скарбу. Я теж була несказанно рада. Сподіваюся, наступного нареченого дочка знайде без таких прибабахів, з нормальної родини.
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено
Фото ілюстративне, Ibilingua.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
