А що мені робити, якщо в мене змінилася життєва ситуація, і квартира ця мені потрібна!
Я не хочу чужого, частина батьківської квартири, по закону належить мені. Але неприємно те, що сестри заточили на мене “зуб”.
Батькам в свій час вдалось придбати трикімнатну квартиру в обласному центрі. Дітей у них було троє, всі дівчатка. Старша Наталя, середуща я – Уляна і найменша – Марічка.
Різниця між нами була невелика, тому ми гарно ладнали. В дитинстві ляльками кукурудзяними бавилися, а коли повиростали, то почали на танці разом ходити.
Першою заміж вийшла Наталя. Не скажу, що відчувалась між ними любов, але нажили двох діток. Жила Наталя в невістках в заміському будинку, але через десять років вони розлучилися. Наталя довго не думаючи, поїхала за кордон на заробітки. А через рік і забрала з собою дітей. Живуть вони в Італії до сьогоднішня дня.
Я ж вийшла заміж за хорошого, як мені здавалося, Івана. Боженька подарував нам двох синочків. Жили ми в квартирі, яка Івану перейшла у спадок від бабусі і дідуся.
Марічка наша також довго в дівках не засиджувалася. Хороший її Петро, але дуже повільний і не пробивний. Спершу вони жили з нашими батьками в квартирі, потім переїхали в будинок невеличкий, який орендували. Коли грошей не було, з’їхали до його батьків, та врешті-решт, знову опинилися під одним дахом з нашими батьками.
В Марічки з Петром двоє дітей. Петро на будові працював, а Марічка наша швея, бралася за любу роботу. Щоб жити легше було, навіть по ночах шила сукні на замовлення.
Коли наші батьки вийшли на пенсію, то вирішили переїхати жити в село, щоб не заважати дітям. Але перед тим батько зібрав нас усіх за “круглим” столом. Тоді і Наталка з Італії приїхала, це були Різдвяні свята.
– Ми вам з мамою в тому житті дуже не помогли. Єдине, що ми нажили, це цю трикімнатну квартиру. Ви в нас діти гарно виховані, тому, думаємо з мамою, що знайдете спосіб мирно і порівно розділити цю квартиру між собою.
Ми лише зиркнули одна на одну тоді. Хто ж би міг подумати, що розсварить вона нас між собою.
Марічка продовжувала жити в батьківській квартирі, Наталя повністю освоїлася в Італії. В неї там шикарний будинок, італієць, діти вже живуть окремо.
Якось приїхала вона до нас. Ми всі зустрілися в батьківському домі. Наталя, як старша, почала розмову за те, щоб все по закону зробити так, що вона відмовляється від своєї частки на користь Марічки, бо вона найменша, і доля не була до неї прихильною.
(У Марічки молодший син народився не здоровим і потребував більше уваги, ніж інші діти).
Я не раз чула, що Наталя переводила їй гроші, в той час, як про мене ніхто й не згадував, хоча також не завжди легко жилося.
Коли чоловік відкривав бізнес, ми кредити брали під великі відсотки. Ніхто не питав нас, чи маємо ми чим платити.
Я не знаю, як так вийшло, але Наталя змусила і мене пообіцяти, що я відмовлюся від своєї частки в користь Марічки.
– Ти живеш не зі свекрухою. В чоловіка бізнес. Діти вже дорослі. Що вам ще треба?
На той час в нас справді з Іваном було все добре, ось я й пообіцяла, що не буду претендувати на батьківські квадратні метри.
Я ж не знала, що за п’ять років залишуся на вулиці, бо чоловік знайшов собі іншу жінку, і перед тим все так “оформив”, що я лишилася ні з чим.
А куди я мала йти, як не в цю квартиру?
Я вимагала в Марічки своє, не буду ж я на старості літ житло винаймати.
Недавно зі мною зв’язувалася Наталя. Кликала мене до себе, казала, що роботу знайде, лиш би я дала спокій Марічці. Але я не хочу в 56 років зриватися і в Італію їхати.
Буду я вже в Україні свій вік доживати, і мені байдуже, що сестри на мене боком дивляться…
Автор – Наталя У
Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.
У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
Передрук заборонено!
