Приїхали ми до сина й невістки на тиждень в Київ. Подивитися їхню нову квартиру, в яку вони тільки переїхали, побачити місто. Вони нас давно запрошували, та все не виходило, чоловік один раз сам на місяць з’їздив, щоб з ремонтом трохи допомогти.
Отже, приїхали ми. Зустріли нас діти тепло, невістка смачну вечерю приготувала. Посиділи, поїли, випили, поспілкувалися. Настав час лягати спати, бо з дороги, втомлені. А на наступний день склали цікавий план, бо якраз субота випадала.
Я беру речі і йду до спальні сина й невістки, а вона мені:
– Марто Василівно, не туди, вам в дитячій з Андрійком постелено.
– Як це – в дитячій? – здивувалася я.
– Ну, ми там вам зручний матрац надули, постелили на ньому. Андрійко міцно спить, заважати вам не буде.
Я сказала, так не піде, аби ми на підлозі спали. Що ми будемо спати лише на їх ліжку у спальні, а вони нехай з онуком.
Але невістка заявила, що на своє ліжко нікого не пустить!
Син хотів її переконати, зробити, як прошу я, адже ми все таки батьки, перший раз в гості приїхали. Але вона вперлася і все! Ну, і я така сама. Сказала, що раз так, то ми ліпше в готель поїдемо. Мій чоловік заявив, що сьогодні вже пізно і все вирішимо завтра, і потяг мене у дитячу до онука.
Звісно, було досить зручно, але ж спати на підлозі у дітей – це принизливо для мене.
В суботу ми погуляли містом, спілкуючить дуже натягнуто, а вже у неділю поїхали додому – я наполягла.
Ноги моєї в тій квартирі більше не буде з таким ставленням, і невістка тепер – ніхто для мене.
Марта К.
Спеціально для Ibilingua.com.
Передрук без згоди автора суворо заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
