В юності Микола частенько закохувався. Але щоб ось так…
Він зайшов у купейний вагон, привітався, кинув рюкзака на верхню полицю й замовив чай. На мить заплющив очі й ніби знову поринув у той дивний ранковий сон.
…Снилися йому природа, ліс, річка, що не перестає шуміти. Навкруги така краса, і тут, звідки не візьмись з’явилася вона, неймовірної вроди білявка. Микола навіть уві сні задумався: “Звідки вона взялася? В нашому селі такої жінки немає”.
Всі у купе вже, ніби й, перезнайомилися. Але ж ні – ще одне місце було вільним. Буквально за секунди до відправлення потяга зайшла Вона. Струнка білявка в елегантній сукні, яка осліпила своєю красою.
– Ой, мало не спізнилася, – на одному подиху мовила дівчина. – Оксана, – відрекомендувалася.
Вона витягла з чемодана книгу і сіла її читати. Микола ніби онімів. Так! Саме подібну до неї він бачив сьогодні в ранковому сні. Він затамувавши подих розглядав свою попутницю. Миколі сподобалося все: і вираз обличчя, і струнка фігура, і досить простенька сукня в квіти, і відкриті, засмаглі плечі. А ще – усмішка й очі. Навіть коли читала книжку, певно, якийсь любовний роман, вона світилася мов сонечко.
Микола випадково почув, як Оксана розповідала сусідці, що навчається в педагогічному, а на канікули їде до тітки в село на декілька днів.
Сонце опускалося щоразу нижче, а в Миколиних очах з’являвся невимовний сум, адже до Оксаниної станції залишилось вже геть мало часу, а він все ніяк не міг наважитися спуститись з верхньої полиці і заговорити до красуні з його сна.
Всю літню ніч вони проговорили, ніби були вже знайомі багато-багато років.
Рано-вранці дівчина, витягши свого чемодана, попрощалася з усіма й попрямувала до виходу. Перед тим Оксана зупинилася і, глянула на Миколу, ще раз усміхнулася. Тільки цього разу, здається, в ній було трохи менше радості, а більше розгубленості.
Раптом з верхньої полиці зістрибнув, ніби упав, дідусь. Очі його палали, волосся стирчало врізнобіч.
– Чоловіче, виходь! – звернувся він до розгубленого Миколи. – Любить вона тебе, любить. Всю ніч милувався вами. Ви створені один для одного.
Микола здивовано сказав: “Ну куди? Навіть речі не зібрані”, а дідусь лише усміхнувся.
…Я дивилася у вікно. На пероні побачила Оксану. Вона легенько помахала нам рукою. Поїзд рушив, набираючи швидкість. А поруч з Оксаною, з її ж чемоданом, йшов Микола, який ніби світився від щастя.
Передрук без посилання на ibilingua заборонений!
Фото ілюстративне – freepik
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook