Вечір поступово приховував в своїх сутінках навколишні об’єкти. Холодає. Повільним кроком вона йшла безлюдною вулицею. Люди сховалися давно в своїх оселях від осіннього вітру. Тільки шум машин нагадував їй про присутність живих істот, поруч, за склом машин.

Раптом її хтось покликав. Озирнулася – нікого. А може, через туман не побачила чи не хотіла розгледіти. Не хотіла, тому що дуже хотілося сьогодні побути наодинці з собою.

Ось йти в нікуди і вдивлятися в далечінь. Так хотілося, щоб сьогодні раптом все забулося, забулося солодко, наче казково-приємний сон, щоб не пам’ятати того, що було вчора. А вчора він просто сказав їй, що у нього є інша. Вона – покинута? Ні, він пропонував їй і далі підтримувати стосунки, дружити… Гм, дружити, але як? Якщо в серці і залишилися почуття, то сьогодні вони застигли у душі болем, образою і холодом…

Він був для неї всім – її великим Всесвітом і сенсом життя, її надією і її опорою. А зараз ніби земля пішла з-під ніг, і час застиг на місці. Спогади з наполегливим нахабством лізли в її голову. Вона намагалася їх відігнати непрохані геть, але вони не йшли… Гірка правда життя і це слово «ніколи»…

Ніколи вони вже не будуть разом. А зараз, зараз їй просто було боляче і важко нести вантаж з пекучих спогадів.

Вони познайомилися на вечірці. Її запросила подруга. Друзі її хлопця приїхали в столицю. І всі разом вирішили піти на дискотеку. Вона не виділила його з трьох друзів. Як всі – нічого особливого. Він запрошував подружок одну за одною танцювати, а вона нудьгувала з третім учасником цієї компанії.

«Ну ось, – думала вона, – мені знову найнудніший попався». Нарешті, Сашко підійшов до неї і запросив потанцювати. З цього танцю і почався їх роман. Якась невідома сила притягнула їхні губи. Потім він проводжав її додому, попросив номер телефону, але вона сказала, що в почуття на відстані не вірить. І пішла.

Наступного дня, коли він їхав, вона проводжати не прийшла. Банально не вийшло – мама випадково забрала її ключі, і вийти з квартири не було можливості.

Він приїхав через місяць. Вони зустрілися. І знову в компанії. У тій самій – всі вже здружилися і спілкувалися легко і невимушено. Всі – це три хлопці і три дівчини. Вони з Сашком пішли прогулятися набережною.

Легкий літній вітерець грайливо ворушив їх волосся, вечір приємно ділився з ними прохолодою. Лера навіть зараз не може пригадати, про що вони говорили тоді. Вона пам’ятала лише губи і руки, ніжні дотики.

Розлучилися знову.

Таких зустрічей було багато, і одна зустріч коштувала тисячу прожитих днів, наповнюючи її дні змістомі сенсом.

А тепер вона йшла безлюдною вулицею і дивилася, як на сірому небі згущуються хмари. Вона прискорила крок, побюючись потрапити під дощ. Почало накрапати. Раптом біля неї зупинилася машина.

«Леро, сідай, підвезу, дощ починається», – почувся знайомий голос з кабіни. Це був Сашко, тільки в машині він був не сам – біля нього сиділа гарна блондинка. Вона подивилася в його очі – вони весело і завзято дивилися на неї.

«Ні, мені недалеко, он у той будинок. І… знаєш, мене чекають». Вона збрехала – її ніхто не чекав. Після нього вона так і не змогла почати нові стосунки. Але по-іншому вчинити не змогла. Було дуже важко бачити його з іншою жінкою. Двері машини зачинилися. Лера застигла на місці. Сльози перемішалися з дощем. Вона йшла повільно, не звертаючи уваги на дощ, який лив вже суцільною стіною.

Пройшли роки. Лера вийшла заміж, народила двох гарненьких карапузів. І одного разу, біля парадного, вона зустріла його, Олександра.

«Привіт, Леро», – привітався Сашко.

«Привіт, на кого чекаєш? – запитала Лера.

«На тебе», – відповів Сашко.

Лера здивовано подивилася на нього.

«Я хотів би попросити у тебе вибачення, я багато тоді не розумів. Прости мене. І… може зустрінемося ввечері, поговоримо?»

Вона довго і пильно дивилася в його очі. У них давно не було тих пустотливих вогників і веселощів, як раніше. Після тривалої паузи вона сказала:

«Сашку, я пробачила. Тільки бачитися і говорити нам нема про що й навіщо. Знаєш, я ту історію не згадую. У мене після неї почалося нове життя. А та історія – солодкий сон. Всього лише сон».

Автор: Т. Шашилкіна

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!