Ми з дружиною пів життя по орендованих моталися, і нарешті рік тому ми заїхали в своє житло. І ви знаєте, замість того, щоб жити і нарешті насолоджуватися своїм, моя дружина на кожному кроці злиться. Доходить до того, що я беру нашу доньку і просто йду з дому.
Ця обстановка мене просто виводить з себе. Краще б ми й надалі жили на орендованій.
Моєї мами не стало дуже рано, тато багато працював, їздив по країні, щоб забезпечити мені гідне життя, а одного дня повідомив, що зустрів жінку з якою хоче поєднати серця.
Мене ж виховували бабуся з дідусем.
Жили ми в селі, де в мене було багато друзів, але найголовніше, бабуся мені привила з дитинства любов до готування і не тільки.
Ми з нею і готували і в’язали і вишивали хрестиком. В шафі в селі досі вискладені мої роботи хрестиком, треба буде це забрати, якщо дружина дозволить.
Також бабуся мене навчила пекти пиріжки, згодом піцу, вареники, борщі і навіть холодець я готував.
Я хотів йти вчитися по цій спеціальності, але таки пішов в інше русло – автівки переважили.
На даний час я з другом відкрив в нашому містечку дві невеличкі автомийки.
З Іванкою ми познайомилися вже не дуже й молодими. Мені було 35, а дружині 33, як в нас народилася донечка.
По можливості все на кухні робив я, бо справді люблю і любив цю справу.
Іванка нічого не мала проти, як і люба інша жінка.
Жили ми то на одній орендованій, то на іншій і збирали гроші на своє гніздечко.
Моя коронна страва це пиріжки з капустою чи картоплею, але більше ми полюбляємо не духові, а смажені на сковорідці.
Іванка завжди ласувала ними і хвалила мене за те, що я саме такий.
З донечкою в нас дуже близькі стосунки, ми часто гуляємо всією сім’єю.
І ось власне до проблеми. Після того, як ми нарешті рік тому переїхали в свою квартиру, моя дружина сильно змінилася.
Вона сильно зациклена на прибиранні. В нас і в орендованій завжди чисто було, але в своїй це переходить усі межі.
Ми з Улянкою йшли на вулицю гуляти, як дочці щось заважало у взутті. Вона ж роззулася і перевернула на хідник біля вхідних дверей кросівок, звідки вилетів маленький камінчик.
Ви собі не уявляєте, яку “бурю” закотила моя дружина. Бо ми нічого не робимо, а лише смітимо.
А після почалось і те, що я не маю права щось приготувати на власній кухні, бо все в жиру.
Я ніколи не залишаю щось брудне на кухні, я також за чистоту, але зовсім не готувати, бо це не подобається Іванці, це вже перебір.
Пів дня вона після тих пиріжків мені бубнить над вухом.
Останнім часом наша донечка просто бере мене за руку, щоб ми йшли гуляти і не слухали бурчання мами.
Іванка тільки те й робить, що поправляє штори, серветки в серванті і переставляє місцями сіль з перцем на кухні.
Що нам з дочкою робити? Як пояснити дружині, що в своїй квартирі потрібно насолоджуватися життям. Це ж не музей…
Я в безвиході. Боюсь, що одного дня в нас дійде до розлучення.
Автор – КАРАМЕЛЬКА
Текс підготовлено на основі реальної історії спеціально для ibilingua. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено. Передрук категорично заборонено! У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
