Рік тому я на прохання полеглого за Україну сина зробила заповіт на невістку, адже така була його воля, у них двійнята. Але тепер, побувавши на Дні народження Маргарити, я засумнівалася, що зробила правильно і днями піду до нотаріуса змінити заповіт.

Я з Київської області, з невеликого містечка. Живу у власному будинку, який ми колись придбали з чоловіком. Мій чоловік Тарас добре заробляв, сам був будівельником, мав золоті руки.

Я багато років працювала на державній службі, при хорошій посаді, тому на життя ми мали достатньо, ні в чому не потребували.

Свого часу придбали будинок у передмісті, зробили в ньому все на свій смак і переїхали з нашої міської квартири сюди. А квартиру вже багато років віддаю в оренду.

Тарас полинув на небеса, коли наші діти вже були дорослі. Сама я вже 5 років. Старша дочка Вікторія в Іспанії, є двоє діток, до вторгнення щороку і вона до нас приїжджала, і ми в неї бували не раз.

А наш молодший син Кирило став військовим. Одружився, жили з дружиною в Києві, винаймали квартиру і збирали гроші теж на заміський будинок. Але не судилося.

З перших днів вторгнення Кирило став на захист нашої країни. А рік і два місяці тому наш син не повернувся з фронту. Захистив собою побратима.

Коли Кирило йшов боронити Україну, він поговорив з усіма нами і сказав, що абсолютно розуміє ризик і вірогідність того, що він віддасть життя, дуже висока.

Дружину він попросив в такому разі не оплакувати його довго, а докласти всіх зусиль, аби їхні хлопчики-близнюки виросли справжніми чоловіками.

Щоб вона берегла про нього памʼять, але продовжувала жити заради дітей, адже саме для того, щоб вони мали можливість жити у вільній державі він і йде воювати.

А мене син попросив, щоб я зробила заповіт на квартиру на Маргариту, щоб хоч цим житлом у майбутньому вони були стабільно забезпечені.

Кирило як знав, що не повернеться. Я досі не оговталася, але треба жити далі – син про це просив.

За цей рік я зʼїздила до дочки в Іспанію, можна було там і залишитися, але я повернулася додому – мені в Україні краще, тут все рідне. Чоловік і син…

Онуки, яких я іноді відвідую або беру до себе. І ось у минулі вихідні в Маргарити був день народження, запросила вона і мене.

Але радості мені це свято не принесло. Маргарита запросила додому двох подруг, своїх батьків і мене, а також свого нового чоловіка, познайомила з ним усіх офіційно.

Для мене це було потрясіння. Адже не пройшло і року, як Кирило на щиті! А ще невістка показала фотосесію з дітьми, яку сама собі подарувала на день народження. На світлинах вона і діти веселі, щасливі, вбрані у яскравий одяг.

Мені від цього всього було дуже і дуже прикро, сумно, боляче. Ну як так? І хоч після хвилини мовчання Маргарита підняла келих в пам’ять про мого сина і сказала, що він був найкращим чоловіком, який заповідав їй жити далі і не сумувати довго – мені від цього легше не стало.

І ось тепер, побувавши на Дні народження Маргарити, я засумнівалася, що зробила правильно і днями піду до нотаріуса змінити заповіт. Хочу його скасувати, почекати, поки підростуть онуки і потім заповісти квартиру їм, а не їхній матері, у якої вирує особисте життя.

Чи правильно я зроблю, вчинивши так? Поділіться своїми думками, буду щиро вдячна!

Автор – Олена М.

Фото – авторське.

Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.