Є така приказка: «Брат любить сестру багату, а чоловік любить дружину здорову». Вона описує певну модель сімейних відносин, досить збиткову модель. На жаль, часто все в точності так і відбувається.
Коли Орися навчалася ву 8-му класі, в її родині з’явився маленький братик. Різниця між дітьми – 15 років. Орися була далека від дитячих ревнощів і образ, тим більше, що їй в сім’ї приділялася не така вже й пильна увага.
– П’ятірку отримала? – байдуже запитувала мама. – Ну, а що ти ще мала отримати? Навчання – головна праця школяра.
І все. Ні похвали, ні гордості за дочку, звісно, вона молодець, це ж зрозумілий факт. Орися з натхненням взялася допомагати мамі в догляді за маленьким Сергійком. Купала, гуляла, прала пелюшки. І продовжувала отримувати в школі очікувані п’ятірки, яких ніхто не помічав, як не помічав стопки випрасуваних пелюшок, вимитого посуду, переодягненого малюка…
– Так і має бути, – повчально зауважував батько, – дочка – перша помічниця по дому. Здавна так повелося. Ти і нас в старості зобов’язана доглядати, а Сергійко – це інше. Син – це продовження, це кар’єра, це звершення і надії. І йому ти, як старша сестра завжди зобов’язана допомагати. Це твій сестринський борг.
Орися закінчила інститут, працювати влаштувалася, заміж вийшла, народила сина. І чоловік теж не помічав ні чисто прибраній квартири, ні смачного борщу, ні навіть того, що Орися росла по службі, почала отримувати і зарплату більшу, ніж у нього.
– Ну все жінки заради сім’ї тараються, – говорив чоловік, – я б не став жити з тобою, будь ти інша.
Тата одного разу не стало, брат підріс і став збиратися в інститут, а мама слабувала.
– Ти повинна допомогти братові, – дзвонила мама, – він не пройшов на бюджет, треба на платне. Мені ніде взяти грошей, а ти старша сестра. Це твій обов’язок допомагати ростити і навчати молодшого брата.
І Орися допомагала, платила, влаштовувала. Не замислюючись про те, коли ж вона просила батьків народити їй брата, щоб було кому допомагати, кого вчити і влаштовувати. А у вихідні, замість відпочинку, Орися бігла в квартиру, де колись жила, щоб наготувати на тиждень їжі, прибрати в кімнаті брата-студента і забити холодильник матері продуктами.
– А хто ж ще повинен це робити? Ми так і вважали, що має допомагати батькам. А у мене пенсія – копійки, а Сергійкові стільки всього треба.
А потім Орися приходила додому і повторювала все те, що щойно зробила, тому що вона ж дружина, вона ж повинна.
А ще через кілька років Орися влаштовувала до себе на роботу брата Сергія, який за 2 роки після закінчення інституту так і не знайшов собі нічого підходящого. А ще платила вже в кредит за навчання свого сина, який теж зростав надією на звершення, але за балами на бюджет не пройшов.
А потім Орися якось видихалася. Посіріла, стала втомлюватися і стрімко худнути. Але не могла зупинитися в своєму вічному бігу: «вона ж повинна». А коли їй повідомили діагноз, виявилося, що робити щось вже і пізно, але можна спробувати, хоча дуже дорого.
– Де я такі гроші візьму, – сказав чоловік, – ти повинна була раніше помітити, що з тобою щось не так. Відвалимо такі гроші і що? А якщо не допоможе? Тобі все одно буде, а мені борги віддавати?
– Я одружитися зібрався, – відповів брат, – гроші на весілля відкладені. Ти давай, це… тримайся.
-А як я буду жити? – влаштувала істерику мама, – Невістка хіба за мною буде ходити? Ти сама винна в усьому. Не береглася, не думала, що рідних запровадиш в такі витрати. Егоїстка. Ти повинна була раніше звернути увагу на те, що не все гаразд з тобою.
«Повинна, повинна, повинна», – дзвеніло у вухах у Орисі. І тільки син, який дізнався, що з його матір’ю, і скільки потрібно грошей, мовчки пішов і написав заяву в інституті, і гроші сплачені за рік, а справа була у вересні, йому повернули. А потім працювати влаштувався. А Орися пішла лікуватися. І допомогло. І немов разом з відступом хвороби, розпрямила Орися спину і скинула весь свій величезний борг перед усіма.
І квартиру собі орендувала, пішла від чоловіка, а потім розлучилася і поділила на три частини гроші від продажу нею, між іншим, заробленої троячки.
Вони з сином взяли по квартирі з іпотеками, а чоловік свої гроші прогуляв, повернувся в передмістя, до старих батьків. І мама живе з братом і його сім’єю, намагається Орисі нагадати про борг, дзвонить, лається. Та ще й брата, нарешті, з Орисиної роботи попросили, тому що вона перестала заступатися і покривати його косяки.
І тепер вона – невдячна дочка, що не виправдала надій, зрадлива дружина, що позбавила чоловіка квартири, ніяка сестра, яка нічим не допомогла рідному брату, та ще й свою стару матір на його плечі звалила.
Зате Орися вперше в житті на 6-му десятку років нікому нічого не повинна. Вона майже молода, майже здорова і син у неї є, який виріс на подив, порядним.
Тільки б раніше було скинути вантаж і забути про вічний борг.
Ну вже добре краще пізно, ніж ніколи. Ця приказка мені подобається набагато більше!
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
