Родичі чоловіка: «У вас молодший сад пішов? А що дружина вдома сидить? Нехай працювати йде».
Ну що? Почалося:
— У вас молодший у садок пішов? А що дружина вдома сидить? Нехай працюватиме!
З цією фразою мій чоловік зіткнувся вже втретє за останній тиждень. Улюбленим родичам скрізь треба засунути свій ніс.
– Вибачте, але це не ваша справа, – відповідає їм мій ненаглядний. — Моя дружина може дозволити собі взагалі не працювати. Нікого це не стосується.
На відповідь мого чоловіка вони, родичі, чомусь скривджено підтискують губи. Як так: доповідати не хоче, ще відмовляє у такій грубій формі? Адже вони про нього тільки й гадають, у нападах турботи про добробут нашої родини!
Питання про моє працевлаштування наразі вважається питанням номер один. Чому тільки не в нашій сім’ї, а у людей, пов’язаних з нами родинними зв’язками? Так, я поділяю: мій чоловік та діти — наша сім’я, решта — просто родичі.
Ми ж у них не питаємо:
— Тітко Віро, а чому ваш чоловік удома не ночує? Григорій, а що це у тебе дружина в шубі ходить, а ти — у рваних черевиках? Дядьку Толю, а що це ви сина свого годуєте? 25 років здоровому лобу, нехай він працюватиме! Колю, тобі 30 років, чому в тебе завжди немає грошей на бензин, а кредит за машину платить бабуся?
Мені ніхто слова не говорить і ні про що не питає. Знають, що відповім. Я з радістю розповім зацікавленим особам про кількість зубів у дітей, про муки привчання до горщика, розповім рецепт фірмового пирога. Але є речі, які стосуються лише нас із чоловіком. І моя робота – одна з цих речей.
Читайте також: Дзвонить мені чоловік. Зідзвонювалися ми рідко, зазвичай писали повідомлення. Тому дзвінок одразу насторожив мене
Те саме почуття незручності, коли ти начебто й маєш право порекомендувати не лізти не у свою справу, але через виховання (або ще якихось причин) зробити цього не можеш.
Тонна історій, пропущених через призму мого сприйняття, щирі співпереживання героям, спроби поставити себе на їхнє місце – все це дало свої плоди.
Тепер у мене є імунітет від подібних питань та зуби, які я не соромлюся показувати. А що це за несправедливість: незручні питання ставити можна, а «незручно» на них відповідати — не можна?
Взагалі ворогом для родичів чоловіка я стала ще тоді, коли відмовилася називати другого сина Микитою.
— Класне ім’я: можна звати Нік, Кіт чи Микитко, — хором кричали вони.
Ну справді: а що своїх синів Нікамі та Китами не назвали? А? Я не стіл замовлень. Вибачте. Наше ім’я було вигадано ще швидше.
Коли себе у форму наведеш після дитини? Чому в тебе чоловік у непрасованій сорочці? Коли машину поміняєте? Навіщо взяли іпотеку, там така переплата? А що в тебе чоловік так мало заробляє?
Фото – авторське, ілюстративне.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.
