Так вийшло, що до весілля я не була знайома з сім’єю чоловіка. Ми з Василем жили та працювали в місті, я була тутешньою, жила окремо від батьків. Він був із області, його родичі жили там же у селі. Знайомство з родичами мало відбутися вже на самому весіллі. І майбутня свекруха зі свекром та молодшим сином приїхали за день до самого торжества.
На ці кілька днів новоспечені родичі зупинилися у моїх батьків. Але негаразди почалися буквально з порога.
Свекруха Павлина Іванівна заявила, що вони були змушені три години трястися в автобусі, щоб до нас доїхати. При цьому натякнула на те, що мої батьки мають машину, на якій її зобов’язані були з комфортом привезти і відвезти їх назад у їхній маленький райцентр.
Раніше мамі я говорила, що ми відправили сім’ї чоловіка гроші на таксі, все-таки їхати не близько. Але коли мама запитала, чому родичі не приїхали на таксі, Павлина Іванівна стиснула губи і пробурмотіла щось на зразок: «А ви чужих грошей не рахуйте. Те, що мені син дає, я сама вирішу, як витратити». Нам із батьками залишалося лише переглянутися.
На самому весіллі мама Василя теж крутила носом. І це їй не подобалося, і це. Я намагалася з нею не перетинатися, щоб не псувати собі настрій у такий важливий для мене день. Але коли свекруха взяла слово, щоб вимовити тост, їй удалося мене спантеличити.
– Синку, ти приїхав із нашої глушини, але зумів зачепитися в місті, ми тобою дуже пишаємося. Ми сподіваємося, що ти нас не забудеш. І чекаємо, коли ти перевезеш свою сім’ю до себе, – серед іншого сказала матуся Васі. А вранці я дізналася, що свекруха зі своєю свитою поспішно поїхала до селища, прихопивши подаровані нам на весілля конверти з готівкою. Я навіть не дізналася, які там суми.
Василь довго вибачався і обіцяв, що все поверне. Пояснював, що його батьки іноді поводяться дивно, саме тому він так довго не наважувався мене з ними познайомити. Я була вражена, як ці люди можуть бути йому родичами. На той момент я була неймовірно закохана. І навіть подумати не могла, що мій чоловік не сильно відрізняється від своєї сім’ї.
До весілля ми вже мешкали окремо від батьків. Жили у невеликій, але досить затишній двокімнатній квартирі, яка належала моєму батькові. На весілля батьки передали мені право власності на квартиру, щоб я була повноцінною господаркою. Але чоловік сказав, що йому не комфортно так жити, що він не має жодних прав. Я була впевнена в наших стосунках, тому, без сумніву, подарувала йому половину. Як виявилося, це стало початком кінця.
Наші взаєми з Васею почали псуватися, я просто не могла його впізнати. Павлина Іванівна приїжджала по кілька разів на місяць то зі свекром, то з сином. Іноді гостювали більше тижня. Чоловік моє невдоволення розуміти не хотів і лише заявляв, що це його рідні люди. І нічого такого, що вони «трохи поживуть тут». Адже це тепер і його квартира.
Свекруха з кожним разом поводилася все сміливіше. Якось вона заявила, що оскільки половина квартири належить її сину, вона тут повноправна господиня і може робити, що захоче. Згодом я зрозуміла, що Вася одружився не зі мною, а з моєю квартирою. Але до весілля я була надто наївна, щоб здогадатися.
Я зібрала речі та з’їхала до батьків. З чоловіком ми розлучилися, квартиру продали та поділили гроші навпіл.
Свою половину я віддала батькам і поки що залишаюся жити в них. Розумію, що мені потрібен час, щоб усе це усвідомити, відпустити і залишити в минулому.
Куди витратив гроші колишній чоловік, навіть не знаю. Не здивуюсь, якщо вони опинилися у матусі Василя. Разом з тими, що подарували нам на весілля, вже має накопичитись пристойна сума. Впевнена, що у Павлини Іванівни на ці гроші великі плани.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, ibilingua.com
