Ми з чоловіком самі живемо в райцентрі Київської області, близько від столиці. А наша дочка вийшла заміж за хлопця з Херсону і поїхала до нього жити.
Все було добре, у Каті й чоловіка народилися двоє діток. Але сталося всім відомо що, і минулого року родині дочки довелося переїхати з Херсонщини.
Приїхали вони в наше місто, зятя сюди по роботі перевели. Орендували окрему двокімнатну квартиру.
Ось так і вийшло, що родина моєї дочки – переселенці. Отримують гуманітарну допомогу продуктами і невеликі виплати, як усі. Це стосується дочки й онуків.
Зять в поліції служить, дочка в декреті з другою дитиною і віддалено трохи працює.
Коли я буваю у них в гостях, дуже дивуюся, щиро кажучи. Особливо тому, як вони їдять і як живе дочка.
На столі у них, по правді сказати, нічого їсти, самі каші й макарони безкоштовні, що вони отримують, максимум з тушонками дочка їх готує. Супи з консервами і з крупами з тої ж гуманітарки, з горохом звідтіля ж.
Не десерт дочка купує вафельні коржі і перемащує тією ж згущенкою, що їм теж дають раз на місяць. Чай п’ють також дешевий того самого походження.
Ну хіба ж це нормальне харчування для дітей і чоловіка? Вони ж нічого
Зате креми для обличчя, якими користується дочка, в неї по тисячі гривень, дешевше вона не бере. Анжеліка сама мені похвалилася цим, а також тим, що відвідує раз на тиждень косметолога, у неї ж і засоби для догляду різні купує, окрім недешевих процедур.
Та що там креми – у всьому шикує. Сама ходить на масаж і йогу, дітей на платні басейни-гімнастику-танці повіддавала.
Духи і одяг у них у всіх лиш відомих брендів, запросто в ресторан повечеряти іноді можуть поїхати. Анжеліка каже, що вони живуть за принципом: “Краще одна річ, але дорога й гарна”.
Мені цього чесне слово не зрозуміти, особливо під час таких подій в країні, та ще й коли на столі – ну як дійсно в тих, в кого крім гуманітарної допомоги більше ніяких способів себе прогодувати не існує.
Спеціально для Ibilingua.com.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, ibilingua.com.