fbpx
життєві історії
Років через п’ять, коли вона намагалася вийти заміж, у неї нічого не склалося: перший наречений зустрів молодшу за неї, від другого вона сама відмовилася, відчувши, що абсолютно не любить його. В день тридцятиліття мама плакала: «Що не так з донькою, – думала вона, – нехай повненька, зате розумна і симпатична, не знайдеться їй друга половинка»!

У класі Аделіна була найповнішою, що не заважало їй легко спілкуватися і дружити з однокласниками. Її любили за поступливий характер, за те, що підказувала на уроках і давала списувати.

Але в старших класах, коли хлопчики і дівчатка проявляли один до одного вже інше увагу, Аделіна відчула себе самотньою. І це почуття не покидало її і в інституті.

Вона поступила на філфак, в групі її вважали найрозумнішою, постійно зверталися з різними питаннями. Повнота так і залишилася, – позначався неправильний обмін речовин і хронічні хвороби.

Зубрилкою була, просто філологія – це її покликання, тому і легко вникала в усі теми. Заняття не пропускала, вчилася на відмінно і закінчила інститут з червоним дипломом. Майже половина її одногрупниць до цього часу вийшли заміж, а вона навіть ні з ким не дружила.

Їй запропонували залишитися на кафедрі і вступити до аспірантури, як найуспішнішій студентці цього випуску. У неї були викладацькі години і вона вже проводила семінари зі студентами.

– Аделіно, ти хоч поглядай на роботі на кого-небудь, ну в сенсі молодої людини, – обережно натякала мама, стурбована тим, що у дочки досі немає шанувальника.

А її і відповісти було нічого. Всі викладачі чоловічої статі давно одружені. До неї вони ставилися як до молодшого товариша, який потребує іноді в допомоги і похвали.

В одній з груп вона помітила, як уважно слухає її худорлявий студент. У нього було темне волосся, правильні риси обличчя і дуже уважний погляд. Вона навіть збентежилася.

Хлопців в групах на філфаку було завжди катастрофічно мало: два-три максимум. Ось і тут всього два хлопчика, один з яких невідступно спостерігає за Делей. Звали студента Дімою.

Незабаром Деля стала помічати, що Діма чекає її після занять, йде слідом, і одного разу запропонував проводити, сказавши, що їм по дорозі. Дімі було дев’ятнадцять, а її виповнилося двадцять п’ять.

Вона й не помітила, як розговорилася зі студентом, і їх прогулянки стали постійними. Деля дивилася на свою фігуру і вже ненавиділа одяг п’ятдесят четвертого розміру.

Вона останнім часом і так жила майже без апетиту, а тепер і зовсім стала їсти менше. Але повнота не йшла. Вона нервувала, постійно думала, як виглядає в очах Діми.

Але, схоже, Дмитро спокійно ставився до зайвої ваги Аделіни, сприймаючи її такою, яка є. Її миловиде личко з ямочками на щоках і дивно акуратні пухкі губки залучали погляд студента.

– Вас декан чекає, – повідомила секретар.

Аделіна увійшла в кабінет, думаючи про те, що це стосується викладацьких годин.

– Аделіна Аркадіївна, ваша кар’єра тільки на самому початку. І мені не хочеться, щоб ваше особисте життя була на очах у громадськості.

Аделіна відразу зрозуміла, про кого йдеться, обличчя її почервоніло, вона вже стала шукати слова виправдання, але Інна випередила її:

– Дружба зі студентом, – вибачте, звичайно, але вас це не прикрашає. До того ж він дуже молодий. Ви розумієте про що я?

– Так. Я все зрозуміла, це було просто спілкування.

– Я розумію, розумію, – заспокійливо сказала Інна Олександрівна, – але в очах оточуючих він всього лише хлопчик. Прошу, не робіть більше так, та й на нашу кафедру може тінь впасти.

Аделіна пробурмотіла, що більше такого не повториться і покинула кабінет. Більше Діма її не проводжав. Вона холодно спілкувалася з ним, посилаючись на зайнятість, навіть поглядом показувала, щоб не наближався до неї.

А коли на вулиці підійшов і зізнався в любові, то ділячи відразу вказала на різницю у віці. А щоб молода людина відстав від неї, повідомила, що у неї є наречений.

А потім їй дали іншу групу студентів і Діму вона стала бачити ще рідше. Вона навіть не помітила, коли він зник з її життя. Років через п’ять, коли вона намагалася вийти заміж, у неї нічого не склалося: перший наречений зустрів молодшу за неї, від другого вона сама відмовилася, відчувши, що абсолютно не любить його.

Та й першого чоловіка вона теж не любила. В її пам’яті залишився Діма: нічим не виділяється хлопчина в окулярах, з яким їй було цікаво і душевно тепло. Але тільки вона тепер про нього нічого не знала.

В день тридцятиліття мама плакала: «Що не так з донькою, – думала вона, – нехай повненька, зате розумна і симпатична, чи не знайдеться їй друга половинка».

А друга половинка зустрілася їй зовсім не там, де вона чекала. Заскиглив зуб, довелося йти в стоматологічну поліклініку. Поруч хтось присів.

– Не бійтеся, страх тільки підсилює біль.

Аделіна повернулась і дізналася в чоловікові Дмитра – того студента, якого вона уникала, боячись зіпсувати свою репутацію. Тепер він виглядав старше, серйозніше.

Єдине, про що він її попросив, коли заходив в кабінет стоматолога, так це дочекатися:

– Будь ласка, тільки не йди!

І вона спокійно чекала його під дверима кабінету, вперше в житті, коли їй було тридцять два роки, відчувши спокій і впевненість, що все правильно робить.

Через півроку в будинку Аделіни була святкова метушня. Сусідка подзвонила у двері і відвернула Олену Михайлівну – маму Аделіни.

– А що це у вас за шум такий?

– А це наша Аделіна заміж виходить, – радісно повідомила вона, – готуємося.

– Деля виходить заміж? Так це ж щастя! – стала вітати сусідка.

– Так, завтра вони з Дімою одружаться, чудова пара, як ніби один для одного створені! – сказала Олена Михайлівна з повною впевненістю, що тепер у дочки все буде добре.

Фото – ілюстративне.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page

facebook