Роман дивиться на мене здивовано:

– Як це своїй мамі не даси ключі від нашого будинку???

Чоловік не розуміє і соромить мене за те, що я не хочу дати мамі ключі від нашої оселі, але він просто не знає, яка вона людина!

Моя мама, скільки я її пам’ятаю, завжди була владною жінкою. Не до всіх, ні. Лише до своїх дітей. Наш батько обіймав непогану посаду у минулому, заробляв гроші. І до нього в неї жодних претензій не було.

Як дружина, мама цілком відповідала його поглядам і вимогам: в домі завжди досить чисто, нарікань на фінансове становище в сім’ї немає, діти вмиті, одягнені та ситі. Ідеальна дружина минулої епохи, без зайвих розмов, забаганок і капризів.

Але тато не знав, що реалізувала свій владний характер мама за рахунок мене й брата. Ми були в неї, як то кажуть, особистими подушками для моральної розрядки. І я не говорю про якісь дитячі образи, ні. Але постійні їдкі коментарі, коли ми залишалися самі, применшення наших досягнень.

Усього цього добра від мами нам вистачало з головою. Я для неї завжди була «повнуватою», тоді як брат Женя уславився в нас «тростиною». Виросли ми нормально розвиненими, фізично здоровими людьми.

У мами була улюблена квітка бегонії. Її вона любила, мабуть, найбільше у світі. І коли та звалилася з підвіконня, ох, тоді у нас із братом були великі проблеми. Ви чули, як шипить зла жінка під час спілкування? Я чула. І ніколи цього не забуду.

Потім виявилося, що всьому виною був наш кіт. Але до кота у мами претензій не було. А ось перед нами вона навіть не вибачилася.

Але це було давно. З того часу минуло багато часу, і, слава богу, значна частина образ на мою маму просто забулася. Мій брат виріс, одружився і поїхав із міста далеко-далеко, до Канади. Тепер він живе там, шле картинки по Інтернету кілька разів на рік і чудово почувається.

Я йому навіть трохи заздрю. Але не будемо про сумне.

Моє життя теж не стояло на місці, я вийшла заміж досить вдало. Тепер у мене самої є чоловік і дитина, і, повірте, маминих помилок я не повторюю. Напевно, роблю якісь свої, особисті. Але ми всі люди і ідеальними не народжуємося.

Якщо ж говорити про моїх батьків, то тато, на мій глибокий жаль, вже на небесах. І хоч він був уже в досить поважному віці, я його пам’ятаю досить сильною та впевненою в собі людиною. Мама залишилася жити в нашому будинку, з гарною пенсією та всіма умовами для чудового проведення часу.

Мама завела собі цілий квітник і звичку раз на тиждень ходити, вбравшись, у театр. Без пари, зате з гарним настроєм та привітністю навіть до незнайомих людей.

Але не все так просто. Оскільки ми живемо в одному місті і навіть недалеко одне від одного, наші зустрічі та її приходи до нас додому є повсякденною справою, як кажуть, «всі свої».

Але якщо мене, дорослу жінку, мама вже ніяк не може зачепити, то на свого онука вона має зовсім інші плани. Авторитет бабусі та вихованість Тимофійчика відкривають для неї такі горизонти, про які вона у своєму віці не могла й мріяти.

Якось, перед подачею їжі на стіл, я затрималася в коридорі і почула їхню розмову за зачиненими дверима. Мама питала сина про те, яка в нього успішність, чому він мені не допомагає по господарству і чи чистив він зуби минулого вечора.

Дуже добре пам’ятаю цей тон. Приторно-їдкий. Коли, з одного боку, ти не можеш пред’явити людині нічого, адже вона не грубить, але виражається максимально чемно. А з іншого – яке тобі взагалі діло?!

Я тоді ніби ненароком відчинила двері і покликала всіх за стіл. Але в очах своєї дитини я бачила страх і здивування. Він не плакав, але був збентежений. Коли моя мати виходила з самовдоволеною усмішкою і навіть запитала, чи не треба мені чимось допомогти.

Раніше б я встала по струнці струнко, підтягнула живіт і понесла б тарілки, як дівчина з інституту шляхетних дівчат. Але тепер я могла собі дозволити буркнути щось на кшталт «ти в нас надовго залишаєшся, бо вже вечір?».

Але мою критику мати давно вже не сприймає. Ще з того часу, як я почала жити окремо. Вона заплющує на все очі. Начебто завжди була подругою для своєї дочки. Але, повірте, це лише ширма. Нічого подібного раніше не було. І єдиний, хто може підтвердити мої слова, це брат. Але він чудово почувається на зовсім іншому континенті. Щасливчик.

А тепер у мене виникла нова проблема. Кілька днів тому, знову ж таки, у нас вдома, мама ніби ненароком запропонувала дати їй копію наших ключів, про всяк випадок. Ну, раптом у нас плани з’являться якісь. А вона тільки рада з онуком посидіти, забрати, якщо треба.

При цьому зверталася мама до Романа, дивлячись прямо крізь мене. Класична поведінка егоїстки. І тільки я хотіла відповісти, мовляв, ні, дякую, нас все влаштовує, озвався чоловік.

Ромі ідея дуже сподобалася, і він навіть сам хотів її запропонувати, але все не наважувався озвучити. Потім узагалі розплився в компліментах про те, яка в нього прекрасна теща і як йому з нею пощастило.

Я тоді промовчала. Але в нашій особистій розмові чоловік продовжував гнути свою лінію. Нехай самотня жінка відчує себе з сім’єю, хіба я не хочу цього для своєї матері? Владні стосунки з батьками йому не знайомі.

У результаті я ще й виявилася крайньою. Син теж промовчав, хоча що з нього взяти, він ще зовсім дитина. Бабуся для нього авторитет.

Тож тепер все стане ще веселіше. І якщо раніше я хоча б приблизно знала, коли в мій куточок у черговий раз увірветься матуся, то тепер навіть цього я проконтролювати не зможу. Прекрасний розвиток подій, з яким я абсолютно не згідна. Ех, а я ж доросла жінка, коли все це скінчиться?! Як мені вплинути на маму й чоловіка???

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, авторське.