Зустріла я якось на вокзалі бабу Зою, і дивно мені стало. В такому будинку жила, а тут…
– Що ж ви тут, баб Зоя, робите, так далеко від дому?
– Ох, люба. Сідай зі мною на лавочку, поки маю трохи часу, розповім. Живу я тепер в старій хаті свого племінника. І Орися зі мною. Зовсім мені важко після того, як злягла вона. А живемо ми тепер в іншому місці від того, як жила моя дочка раніше… Не вберегла я її від грiха.
Потім баба Зоя розплакалася. Витерла гіркі сльози і почала знову свою розповідь.
Складно було не звернути увагу на мою дочку. Красуня. Всі до неї так і тягнулися. Каштанове волосся, тонка фігура, гострий розум. Чоловіки до неї так і йшли. Табунами. І не раз приходили до її будинку жінки. Плакали, просили. А вона лише сміялася. Казала, що не втримали вони своїх чоловіків. А, як гроші закінчувалися – виганяла і швидко знаходила нового.
Будинок у неї був великий, просторий, дорогий одяг, автівка, телефони. І завжди, завжди нові чоловіки. Мене вона також обдаровувала дорогими подарунками, купляла різні делікатеси, фрукти, яких люди в селі і в очі не бачили.
Одного разу з’явився у Орисі чоловік, від якого у неї навіть син з’явився. Матвійком звали. Він і став причиною всього поганого в домі, – як вважала баба Стефа. Але я знаю цю історію з геть іншого боку. І розповім, щоб ви розібрались в ситуації.
Перед від’їздом з нашого села, ще будучи підлітком, я зустріла жінку, вона не ходила, їздила на візку бо хворі ноги. Вона раз у раз, плакала і зупинялася, щоб відпочити, адже її руки були настільки худими, що неможливо було їй довго їхати.
– Романе! Романе! – стала гукати дівчина біля вілли Орисі. Я зупинилася, думаючи, що можу допомогти. Вийшов чоловік з дитиною на руках.
– Ах, ось де ти! Ти ж у відрядженні! Тобі ж зарплату урізали! А ти свій час у неї коротаєш, дитина, – вона витерла сльози, побачивши очі малюка, такі ж як у тата, – у тебе ж дома двоє дітей!
З хати вибігла розпатлана і напівсонна Орися, і почала голосити.
– Та якому чоловіку потрібна така, як ти? Кожен хоче біля себе бачити здорову та красиву жінку. Втомився він! Тепер моїм буде, чуєш! У нас синок росте. Ось поглянь, викапаний татко!
Я тоді швидко пішла, не захотівши слухати продовження. Почула тільки слова хворої жінки.
– Я пробачаю тебе. Присвячу своє життя дітям. Буду любити їх за двох. І навіть те, що саме через тебе я стала такою, як зараз, я все рівно не тримаю на тебе зла. Але запам’ятай – Бог високо, він все бачить.
Потім баба Зоя продовжила свою розповідь.
– Матвій виріс непутящим. Продав будинок, бо заліз в борги, а ми з Орисею залишилися без копійки за душею. Згодом Орися не витримавши таких змін в житті, бо краси вже не було, чоловічої уваги також – розхворілася. І в суд йти без здоров’я, сил і грошей складно.
– А Роман то їй, що, не допомагав?
– Та який Роман! Він і чоловіком то не був. При нагоді до іншої перескочив, до перспективнішої. Пішов від дружини раз, піде і вдруге.
Через пів годинки баба Зоя витерла хустиною сльози, попрощалася, і пішла на електричку, яка якраз під’їжджала до колії.
– Я вже не молода, але мушу їздити в район на роботу. Мусить хтось гроші в дім приносити. Орися ж то не в силі. Добре хоч племінник нас приютив у своїй старій хаті, а так, навіть не знаю, куди б ми подалися.
Ось так життя перевернуло цю сім’ю з ніг на голову… Бо Бог і справді все бачив…
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
