fbpx
Суспільство
Розмова біля будинку. Одеса. Жара. – Не пішли сьогодні на пляж. Треба завтра піти. Аж завмираю. – Міни ж, – кажу. І мені розповідають

Розмова біля будинку. Одеса. Жара.

– Не пішли сьогодні на пляж. Треба завтра піти.

Аж завмираю.

– Міни ж, – кажу.

І мені розповідають, що можна ходити на «каміння в Аркадію, там поліція не ганяє». Мені розповідають, що є «волнорєз» і він «зупиняє міни».

– Так заборонено ж. Он в Грибівці чоловік теж думав, що скупається. Нема його.

– Ну так. У нас все ок. На каміннях можна засмагати. Вже немає сил від усього цього.

Іду вражена. Думаю, певне я щось пропустила. Може, справді, якісь пляжі вже відкрили?

Телефоную куди треба. Ну звісно ж, каже він, ЗАБОРОНЕНО!

Знаєте, мені регулярно хтось із знайомих каже, що йде на пляж. Рідше, але хтось намагається і мене запросити.

– На пляжі ходити заборонено! – кажу.

І чую у відповідь такий набір фраз: «едет крыша, хочется перезагрузки, мы так привыкли, не отдадим русским испортить одесское лето» і інший набір нісенітниці.

Мені в цій ситуації щиро жаль одеських поліцейських, які в +35 вимушені ганяти наших безвідповідальних людей з пляжів. На яких установлені таблички: НЕБЕЗПЕЧНО МІНИ.

Витрачається шалений людський і матеріальний ресурс. Щоденно. На що? На те, щоб змусити дотримуватися певних правил у військовий час?

Правила і інструкції пишуться людськими життями.

Мені б не хотілось, щоб наші «пляжники» в цьому пересвідчувалися самі.

Зоя Казанжи, журналістка, письменниця, м. Одеса (https://www.facebook.com/zoyakazanzhy)

Слава Україні і ЗСУ!

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з відкритих джерел, Фейсбук Михайло Штекель