Марина любила своїх чоловіка та хлопчаків. А всі троє були високі, міцні, і зовсім не проти попоїсти пожерти. Чоловік працював у охороні. Старший син займався боротьбою. Молодший із першого класу бігав на хокей.
Три богатирі та Марина. Цілком собі казкове сімейство.
Отже, подітися нема куди. Наша героїня вміла швидко та смачно готувати. Чого тільки не освоїть справжня жінка заради щастя в особистому житті!
Історія почалася звичайнісіньким осіннім ранком.
Як зазвичай прокинувшись о п’ятій ранку, а справа була в п’ятницю, Марина вийшла на кухню і взялася за справу. Яйця, вода, молоко та борошно. Заколотила тісто. Розставила чотири сковорідки. Додала в готову рідку основу миті родзинки, сипнула трохи кориці, трохи коричневого цукру. І крапельку соди.
Гарячі сковорідки дочекалися. Зашипіли на чавуні перші майбутні млинці. Тільки встигай перевертати. А в рідкісних проміжках – каву собі налити, зуби почистити.
Марина смажила, думала про своє. Зрозуміло, на кухні стало жарко – хоч і кватирка навстіж. Її сини та чоловік ще спали. Тут зверху і долинув примхливий голос хлопчика. Нові сусіди приїхали кілька місяців тому. Але ні з ким не спілкувалися. Не віталися. І Марина їх не знала, хоч і бачила кілька разів.
– Тату, закрий вікно! Так смачно пахне, що не можу! Ну будь ласка.
Марина прислухалася. Хлопчик повторив своє прохання голосніше. Хряснула кватирка. Настала тиша.
Але Марині навпаки стало голосно на душі. Внутрішній голос завів пісню про те, що млинців на столі багато. А сусідського хлопчика, хоч вона й не знайома з ним, цілком можна почастувати. Що там їсть ця дитина, яка живе – якщо Марину не підвела спостережливість, – з дуже старою бабусею та батьком? Га?
Вона рішуче наклала десяток млинців на яскраву тарілку, загорнулася в довгий махровий халат, опоясала широку талію, влізла в короткі теплі чуні: якраз, щоб за поштою в під’їзд вийти їх і тримала в передпокої. І потопала нагору. Подзвонила у двері.
Розкуйовджений високий вузькоплечий сусід почервонів. Став вибачатися та відмовлятися. Але тут під рукою в нього стрімким маленьким тхором прошмигнув блідий хлопчик – син. Схопив частування, пробурчав щось здалеку вже з набитим ротом. Жувати почав ще дорогою на кухню.
Марина побажала доброго ранку і пішла. Сусід переступав з ноги на ногу на порозі і бубонів, що йому ніяково… І як же можна… І він не винен… Але…
– Ніяких “але!” – промовила Марина. І пішла до себе.
Увечері сусід прийшов разом із сином, приніс погано відмиту масну від олії тарілку. Подякував. Марина не зрозуміла як, але за їхньою сімейною пізньою вечерею опинилися і батько, і хлопчик.
Почали заходити кілька разів на тиждень. Носатий худорлявий Ігор – так звали тата, приносив із собою різні банани, апельсини. Їв мало, було видно, що соромився. Намагався залишити сина повечеряти самого. А потім повертався по нього. Незабаром Марина з’ясувала, що Ігор вдівець. Готувати не вміє. І стара бабуся його дружини, і її син від першого шлюбу перебиваються найпростішою їжею. Сир, яйця варені, каша з пакетиків.
Марина вдумалася у ситуацію не одразу. Бабуся спочилої дружини і її син від першого шлюбу. А де рідний батько? Де інші родичі? Зникли з горизонту, як тільки Галя злягла. Вона гасла близько трьох років. Їм усім тоді довелося несолодко.
Ігор не був слабким. На закликав на допомогу нікого ні зі свого боку, ні з Галиного. Не вийшло. Але не зміг кинути стареньку та пацана, який уже давно кликав його батьком. У цій ситуації Ігор жив з напругою, загальною втомою і готовністю злетіти з котушок. Червоні від недосипання очі ніби натякали, що йому несолодко. Та й голос зривався у розмовах.
Бабуся багато плакала. Хлопчик зухвало поводився й погано вчився. Складно жилося всій цієї дивній компанії. Три особи під одним дахом. Три різні прізвища.
Марина вирішила допомогти просто від щедрості натури. Запропонувала готувати на обидві родини. Ігоря та його підопічних вона одразу й голосно стала називати родиною. Ваша родина. Наша родина.
Отже, Марина вирішила рахувати гроші за продукти та харчуватися спільно. Третину суми вносить Ігор, дві третини вкладає у кормовий бюджет сім’я Марини. І всім у цій ситуації норм. Їй різниці майже немає. А старенька, у якої все з рук валиться, і хпчик хоч їсти будуть нормально.
Спочатку Ігор пихкав і чинив опір, бурчав, намагався доплачувати за працю, був філігранно поставлений перед фактом, вгамувався. При цьому дружити із чоловіком Марини він не вмів. Чоловіки одне одного не дуже сприймали. Але хоч не сварилися. Вже хліб.
Так, навантаження на Марину збільшилося. Але не вдвічі. Гарні господині зрозуміють. Зате стареньку і пацана за місяць було не впізнати. Обидва – з рум’янцем на щоках. Подобрілі. Повеселілі. Бабуся стала менше бурчати і жалітися. Чоловік Марини відремонтував їй радіо. Знайшов якусь хвилю. Бабуся взялася слухати музику та анекдоти. Читати вона не могла, очі бачили дуже погано. Але градус бурчання помітно знизився.
Потім Марина навчила Васю мити посуд, підлогу, протирати плиту. Він намагався пирхати, що мовляв не дівчисько. Але Марина це припинила. Куди подітися, якщо татові ніколи, а бабуся стара? Не розвалишся. І взагалі, найкращі кухарі у світі – чоловіки. Вася не повірив. Марина сказала, що це є факт. Легко перевіряється. І взагалі.
Вася пошукав у шкільній бібліотеці. Інтернету та комп’ютера у них вдома не було. Трохи згодом з’явилися. Вася вагався. Чи то його картинки вишуканих страв у кулінарних книгах надихнули. Чи він уже й сам втягнувся. Але Марина скоро отримала помічника.
Не просто помічника, а спритного, діяльного, розумного. З гарною пам’яттю та розумними руками.
Ігор уперше не повірив, що їсть борщ, приготовлений сином. Коряво похвалив. Поцілував у маківку. Сказав, мовляв, дякую, синку, смачно.
Васю прорвало. Він голосно, навіть дуже голосно заплакав.
Сини Марини втекли з-за столу. Чоловік пішов видихнути на балкон. Вася вмивався сльозами. Ігор намагався зрозуміти, що сталося. Розібралися. Хлопчик сказав, що Ігор його сином не називав жодного разу. А він… він чекав. І вже зневірився.
Ігор розвів руками. Мовляв, ну так вийшло. Що ж тепер? Пробач. Вася кивав головою. Марина подала дитині хустку. Постукала пальцем по лобі Ігореві. Не боляче, але надихаюче. Відправила хлопчика вмиватися.
Трохи згодом усі пили чай. Їли млинці з варенням. Їх теж Вася напік. Ігор невміло хвалив дитину. І активно жував. Млинці і справді вийшли смачні.
Сім’я Марини за виставою спостерігала з повним захопленням. Хлопчики та чоловік навіть з’їли менше, ніж звичайно.
У молодшого сина очі горіли. Марина ще подумала, треба ж скільки цікавості з цікавістю. Наче журналіст який — трофей відчув. І ось-ось запитання ставити почне. Зупинила його. Ведмежа – сімейне прізвисько Мишка – послухав. Маму послухав. Погодився не відсвічувати.
У Ігоря, Васі та бабусі, насправді, звичайно, прабаби, але кому яка справа до таких точностей? — з того вечора остаточно стало налагоджуватися. Не сказати, що хлопець вийшов у відмінники. Але викликати до школи Ігоря перестали. Папір він через деякий час переоформив з опіки на повноцінне усиновлення. Кількість прізвищ у сім’ї скоротилася з трьох до двох.
Сяючий Вася гаряче пообіцяв татові п’ятірки. Ніхто не повірив. Та й нічого страшного.
Бабуся жила ще досить довго. Але до останнього рухалася, не злягла. Машинку для прання білизни Ігор прикупив. Тож прання теж перестало бути проблемою.
Декілька розлучених подруг Марини на Ігоря поглядали. Але не складалося. Він у результаті одружився з учителькою зі школи Васі. Яка до них забігала позайматися математикою з хлопчиком.
Тільки тоді спільне харчування сімей і припинилося. Але менше не спілкувалися.
Молодший син Марини та Вася товаришують досі. Один майже вийшов у шеф-кухаря. Ось-ось. Ще крок – і все складеться. Другий – тренер у спортшколі.
Ігор зі своєю учителькою народили ще двійко дівчат. На одній із них Мишко скоро одружується.
Традиційні п’ятничні млинці на дві сім’ї печуть по черзі: то Вася, то Марина.
Наталя Шумак
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com
