fbpx
життєві історії
– Рито, послухай мене. Мама все життя мріяла назвати дочку Ізольдою. І ти не можеш тільки зі свого почуття протиріччя перешкодити мамі здійснити її мрію! – говорив чоловік. – А що ж твоя мати свою дочку Настею назвала? Адже вона все життя мріяла про Ізольду! Здійснила б свою мрію за рахунок своєї дочки. Чому моя повинна стрaждaти? – заперечувала я, збираючи речі

Посварилася з чоловіком півтора роки тому. А все через ім’я дитини. Сім’я чоловіка, в особі самого чоловіка і його матінки, наполягала на імені Ізольда. Ізольда Іванівна, як Вам? Як на мене – маячня повна. Про що я негайно і повідомила чоловіка і компанію. За матеріалами

За що була нещадно вилаяна:

– Мій син має такі ж права на мою внучку, як і ти! Він буде її годувати, поїти, одягати, а значить ім’я вибирає Іван! У тебе взагалі права голосу немає, утриманка погана! Тільки й знаєш, як би зручніше сина мого обдурити! – надривалася свекруха.

– Рита, послухай мене. Мама все життя мріяла назвати дочку Ізольдою. І ти не можеш тільки зі свого почуття протиріччя перешкодити мамі здійснити її мрію! – говорив чоловік.

– А давай назвемо! А сина потім Тристаном Наречемо! Ти це хотів почути? Дудки! А що ж твоя мати свою дочку Настею назвала? Адже вона все життя мріяла про Ізольду! Здійснила б свою мрію за рахунок своєї дочки. Чому моя повинна стрaждaти? – заперечувала я, збираючи речі.

– Ні копійки від нас не побачиш, якщо внучка Марічкою буде! Жодної монеточки тобі не бачити, як вух своїх! – пpигpозила мені мати чоловіка.

– Можете їх засунути собі куди-небудь. Наприклад, в ніс. Я і без вас проживу! – я грюкнула дверима нашої з чоловіком орендованої квартири.

Пoлoги пройшли добре, і у мене з’явилося щастя: 52 сантиметри зросту і 3660 ваги. Ні татові, ні бабусі з його боку, моя Марічка була не потрібна. ДекPетних нам вистачало, але я принципово подала на чоловіка на алімeнти. Він, якщо що, теж в процесі участь брав, нехай свою частку відповідальності теж несе.

Жили ми з Марічкою у моєї мами. Свекруха подзвонила мені один раз, після пoлoгів. Ні як справи ні привіт. Одне питання:

– Ти ще не передумала?

І, почувши «ні», вона кинула трубку. На розлучення я не подавала. Спочатку сподівалася на те, що чоловік схаменеться. Потім на те, що мати передумає. А потім, з наpoдженням Марічки, зовсім не до розлучення стало.

Читайте також:ВІДКОЛИ СПРОБУВАЛА РЕЦЕПТ ЗДОБНОГО «НІЧНОГО» ТІСТА З ІНШОГО Й НЕ ГОТУЮ. ПРИГОТУВАТИ ЙОГО ДУЖЕ ПРОСТО, БЕЗ ЗАЙВОЇ МЕТУШНІ, А ВИПІКАТИ З НЬОГО МОЖНА НЕ ТІЛЬКИ БУЛОЧКИ, А Й І БУДЬ-ЯКУ ІНШУ ВИПІЧКУ. ЯКЩО ХОЧЕТЕ ЙОГО ПРИГОТУВАТИ, ТОДІ ЗБЕРЕЖІТЬ РЕЦЕПТ У КУЛІНАРНІЙ СКАРБНИЧЦІ. ВІН ЗАВЖДИ ВАМ МОЖЕ СТАТИ В НАГОДІ

Я, чесно скажу, насолоджувалася життям. Ніхто мене не повчав, не ставив мені в приклад свою ідеальну матір і не розкидав горезвісні брудні шкарпетки по квартирі. Моя мама до мене лізла в одному випадку: повозитися з онукою.

Коли Марічці було півроку, подружки витягли мене покататися на теплоході. Я не хотіла йти, але мама мало не силоміць мене відправила:

– Іди відпочинь. Ти – молода красива дівчина. Авось, знайдеш кого-небудь!

– Мама! Я одружена. Навіщо мені когось шукати? – посміхнулася я.

– Іди-йди, провітрити. Тобі треба.

Її слова влетіли в вухо кому треба. Я дійсно познайомилася на теплоході з молодим чоловіком, Віктором. Він вдiвeць, у нього семирічний син, Тимко. Ми весь вечір проговорили. Було відчуття, що знайомі ми не кілька годин, а все життя. Ми обмінялися номерами і розпрощалися.

Щоденні листування, прогулянки з дітьми, походи в ресторан. Про чоловіка я і не згадувала. На той момент я не бачила його вже більше року. Через півроку знайомства Віктор запропонував нам з Марічкою переїхати до нього. І ось тоді-то я згадала про чоловіка.

– Привіт, Іван. Нам треба зустрітися. – я подзвонила чоловіку і призначила час і місце.

Він прийшов задоволений, як кіт:

– Що, прибігла все-таки? Права була мама! Давай, проси вибачення. І підемо перейменуємо Ізольду і ти мене з нею нарешті познайомиш.

– Я прийшла обговорити розлучення. Куди підемо розлучатися: в суд чи в РАЦС? – я подивилася на чоловіка зовсім іншим поглядом: слизький, з нахабною посмішкою, точно як у свекрухи, оченята бігають. І що я в ньому знайшла? Ще й причіпки його матері терпіла.

– Яке розлучення? Ти з глузду з’їхала? Мужика завела, так? Ах ти. . . Права була мама на рахунок тебе, а я, дурень, її не послухався! Всі ви однакові! – завівся чоловік.

– Зрозуміло: розлучатися будемо через суд. Всього найкращого. Мамі привіт. – я встала і пішла геть.

Увечері мені подзвонила мати поки ще чоловіка, і спробувала обгадити мене з ніг до голови. За її словами, я і 10 років повинна була вірно чекати, поки чоловік не зволить про мене згадати. Я і невдячна, і жадібна і так далі за списком. Я не стала її слухати і кинула слухавку.

Я поклала телефон на стіл, забрала сплячу Марічку з рук Віктора і переклала її в ліжечко. В цю ж хвилину з коридору виглянула хитра мордочка Тимка:

– Тітка Рита, а млинці будуть? Просто вони такі смачні, що мій живіт більше нічогісінько їсти не хоче!

Ми з Вітею розсміялися, він взяв мене на руки і поніс на кухню. Ось воно щастя.

Фото ілюстративне, з відкритих джерел

facebook