fbpx
життєві історії
Сама я з села маленького на Волині. Після школи поїхала навчатися до обласного центру, 5 років відучилася, ще 4 роки працювала. І ось у мене, на щастя, з’явилася можливість не винаймати квартиру, а жити суто за оплату комуналки у квартирі родичів, яка дісталася їм у спадок від бабусі. Переїхала я з Луцька, заселилися ми з Ромою, але он як воно обернулося

Сама я з села маленького на Волині, виховала мене бабуся, так склалося, що батьків у мене не стало рано. Біля нас там немає гарних навчальних закладів, і роботи теж майже немає. Після школи я поїхала навчатися до обласного центру, 5 років відучилася, ще 4 роки працювала.

І ось у мене на щастя з’явилася можливість не винаймати квартиру, а жити суто за оплату комуналки у квартирі родичів, яка дісталася їм у спадок від бабусі.

Переїхала я в це місто з Луцька разом із хлопцем Романом. Але тут і не зовсім місто, селище під Дніпром. Після проживання в місті, де все було поруч, вирувало життя, кафе, якийсь рух, опинитися в Богом забутому селищі виявилося сумно.

Здавалося б, недалеко від великого міста, крупне селище, але в ньому крім продуктових магазинів, школи, садочка, пошти та відділення банку нічого більше немає. Є Будинок Культури, але в ньому немає дискотек чи якихось інших культурних заходів, тільки розпродажі всякі туди приїжджають і дитячі вистави часом.

Роботи тут зовсім немає, ні парку, в якому можна погуляти, ні кіно, ні кафешки гідної, крім невеликої забігайлівки однієї на всіх.

На Новий рік й інші свята нікуди піти, на вулиці біля будинку культури якісь похмурі та короткочасні концертики у радянському народному стилі на морозі, усередину навіть у свята не пускають. На таксі дорого і не додзвонитися, щоби кудись з’їздити.

Ми з Романом молоді, хочеться ще пожити цікавіше і активніше. Їздити в саме Дніпро, ​​щоб погуляти, не дуже є можливість. Допізна не можна, адже потім не доїхати назад, окрім таксі, що піднімають ціни у вечірній час.

Можливо, здасться, що це скигління і я маю бути вдячна родичам за можливість проживання на таких умовах. Але так сумно жити на узбіччі, їздити на роботу, з роботи, далеко від друзів і рідних. І заради чого? Чи варто й далі тут жити чи таки перебратися ближче до руху, вогників міста, коли життя довкола кипить, а не тліє? Хочу назад до свого Луцька, так хочу!

Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com