Людська заздрість і жадібність не має кордонів. А потім дивуються, мовляв, чому немає щастя у мене. А звідки бути цього щастя, коли ти своїми жадібними руками свою карму псувала.
Вийшла я заміж і прийшла жити в сім’ю чоловіка. Нам виділили маленьку спальню 10 квадратних метрів. А у великій свекор і свекруха.
Мене попередили, щоб я не зазіхнула на їхню кімнату. Чесно кажучи, я й не зазіхала. Навіщо мені 22-метрова спальня.
Але сестра брата вважала, що і маленької кімнати нам багато. Казала, що це була її кімната і після одруження брата їй довелося перебратися на балкон, де була зроблена зручна кімнатка.
Я їй запропонувала, хочеш ми туди перейдемо, чому став проти чоловік, вважаючи що ми будемо у всіх на виду.
Сестра брата вирішила, що наша кімната найкраще місце для її підготовки до іспитів і я не могла навіть увійти в свою кімнату, лягти або відпочити.
Скаржитися було марно. Всі твердили, що бідній дівчинці потрібен спокій, так як у неї після невдалого роману депресія. Нічого що я чекаю дитину і ноги опухли, лягти хочу.
Принцесі не можна сперечатися. Так і жили. Вона тільки хмуро дивилася і плювати хотіла на всіх. Так пройшли кілька років і коли я дізналася, що вона виходить заміж, щастя моєму не було меж.
Сестра братавдало вийшла заміж, всіх там побудувала по струнці і знову перейшла жити до нас, то вагітна, то дитина істерично кричить всю ніч.
На все навіть невисловлені невдоволення свекруха парирувала, це її батьківський дім. Потім під час перебудови вона з чоловіком, дитиною і новим пузом перебралася в Америку.
Я не лізла ні в що, та й не могла – свекруха і вона мене б порвали в секунду. Від чоловіка ніякої підтримки. Так що краще було відсторонитися.
Перед від’їздом вони зібрали все срібло, золото, картини, все що було вдома цінного успадкованого від діда мого свекра, упакували і відвезли з собою.
Єдиний раз, коли чоловік сказав, хоча б те, що від діда залишили б на пам’ять моїм дітям. На що було висловлено велику фі. Свекруха раз на рік на три місяці їхала в Америку, до дочки і це були найпрекрасніші дні.
У перший раз пам’ятаю, я півдня сиділа на кухні, не вірячи своєму щастю і тиші. У ці райські канікули ми з чоловіком жили душа в душу. Так і пройшли 30 років.
Сестра тільки одного разу приїхала на кшталт навідати хворого батька і її не було коли з ним прощалия…і, ні на прощані зі свекрухою… А навіщо? Вона по Європах гуляла, антикваріат набувала і раділа життю. До Бог з нею. Нехай насолоджується, але подалі від нас, думала я.
Вона не пам’ятала, що у неї брат, племінники, навіщо. Потім коли у неї пішли розлад з чоловіком, з дітьми, проблеми зі здоров’ям вона згадала про брата і про батьківську хату.
Приїхала, відпочити від скандалів і погуляти спочатку на місяць, а потім на пів року. Вирішила жити у нас. Вона перетворила наше життя на справжнє пекло, ми з чоловіком мало не розлучилися. Але я не про це.
У перший же день вона мені каже, послухай, мати моя колись подарувала тобі колечко з рубіном. Де воно? Я витягла зі скриньки. Вона жадібно накинулася, взяла і каже, а чому рубін такий маленький.
Я кажу, яке було, таке і залишилося. Я його не ношу. А вона, а я думала, що там великий камінь. Запропонувала, візьми, а вона, ні, не хочу, немає цінності.
А все що свекруха кожен раз здираючи з нас везла, їй довелося продати коли вони збанкрутували. Нічого не залишилося фамільного, що з брата здирала, ні золота, ні дорогих речей, куплених в Європі, ні сімейного щастя (чоловік п’є, продав все цінне, йде шлюборозлучний процес) і нормальних відносин з дітьми погані.
Дочка, якій наплювати на всіх. Хто то скаже, що за жах, пише вона, немає дороги на жаль, все правда. У житті набагато страшніше ніж в кіно.
Все повертається бумерангом. Що сієш, те й пожинаємо…
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
