Всі в палаті ледь зі сміху не луснули
Вже більше тридцяти років я працюю в пологовому будинку. Всяке було, яле цю історію згадую дуже часто.
Одного разу народжувала у мене дочка мого найкращого друга – лікаря хірурга.
Видний він чоловік, під два метри зросту, стильно одягнений, як завжди.
Майбутній дідусь, як годиться, підтримувати дочку в пологовому не став, а намотував круги навколо будинку з лелеками зі своїм товаришем по службі, періодично гріючись і знімаючи стрес чаєм з термоса. І так шість годин поспіль. Довелося переживати і за майбутню маму, і за малюка якось по-іншому, тому що “свої”, і за стан “дідуся”, в тому числі.
А ще доводилося телефонувати їм кожну годину, адже інакше – вони самі дзвонили мені на дві мобільні картки по черзі, примовляючи: “Все розуміємо – ми тебе відволікаємо, а зробити з собою нічого не можемо!”.
Вирішивши їх хоч чим небудь зайняти, попросила поїхати додому і приготувати дієтичну їжу для майбутньої мами, тому що після всього дуже хочеться їсти.
Звичайно ж, їжу готували бабусі, а мій друг хірург, вже з другим термосом чаю, продовжував ходити під будинком з лелеками, все хвилюючись…
Нарешті на світ з’явився довгоочікуваний онук.
Щасливий розчервонілий дід, в масці, що висить на одному вусі, і накидці, одягненій задом наперед, з величезним пакетом їжі вбігає в палату. Похапцем вручає пакет доньці, бере онука на руки, так міцно-міцно притискає, плаче і шепоче прямо в рожеве вушко: “Ось про мамку твою переживали, три банки бульйону передали, котлет там всяких, а діда… діда за тебе, рідненького, переживав! Діда так тебе чекав! Більше всіх чекав і тільки про тебе думав! Так що – ось!”.
І дістає з-за пазухи… величезного шоколадного зайця!
Чи варто говорити, що цілих три дні, я мужньо доїдала цього зайця, тому що більше шоколад нікому не можна, а друзів ображати – ні-ні-ні…
Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
