В душі Оленка розуміла, що не хороша ця справа, та ніяк не могла себе в цьому зупинити.

Одного разу, коли Оленка сиділа за робочим столом, заглянула у чуже вікно. Будинок навпроти був доволі близько розташований. У тій квартирі жила мила і дружня сім’я: мама, тато і дві милі дівчинки. Оленка любила спостерігати за малечею. І старша, і молодша часто сиділи там, серед горщиків з квітами і бавилися іграшками. Інколи пускали бульбашки чи розмальовували за невеличким столиком, поки їхня мама поруч попивала чай.

Це ж ненормально, отак спостерігати за геть чужими людьми, картала себе Оленка, коли усвідомлювала свою любов до шпигунства. Але позбутися звички не могла, бо саме таким затишним та щедрим на щастя вона уявляла своє подружнє життя з Валерієм. Їхнє знайомство вона сприйняла як подарунок долі, бо десь глибоко в душі боялася, що залишиться старою дівою.

У неї були кавалери, якісь короткочасні романи, але все не так, все не те, чого б їй хотілося. Ці чоловіки були лінькуваті, нецікаві, з обмеженим світоглядом. Деякі з них навіть не намагалися знайти собі роботу, а сиділи на шиї у батьків і свої вечори просиджували за комп’ютером.

А Валерію її плани на життя були дуже близькими. Він, як і Оленка, мріяв про стабільний добробут: затишну і простору квартиру, гідну зарплатню, можливість кілька разів на рік відпочивати закордоном. Мріяв і робив усе можливе, щоб його бажання реалізувалися. Оленка зустріла його і відразу зрозуміла: на цього чоловіка варто було чекати стільки часу.

Через пару років завдяки спільним заощадженням вони нарешті змогли придбати власне житло й послабити сімейну економію. Тоді Оленка вперше й заговорила про дитину. На її подив Валерій не на жарт роздратувався: вони самі ще не встигли на ноги встати, пожити в своє задоволення.

– Я не хочу, щоб наші діти були обділені. Ось будемо матеріально забезпечені, тоді й поговоримо.

Це була їхня перша велика сварка. Згодом Оленка ще не раз під різними приводами натякала чоловікові про бажання стати мамою, та все дарма.

Минуло ще кілька років. Одного разу чоловік повернувся додому дуже роздратований — через нестабільну економічну ситуацію він залишився без роботи. Довго лютував, бо графік його цілей і планів полетів шкереберть. Але треба було щось робити, а невиплачений кредит у банку часу на роздуми майже не залишав. Несподівано для себе Валерій вирішив їхати на заробітки.

Розлуку із коханим Оленка переживала важко, втішала себе лише тим, що скоро вони знову будуть разом. Вона й подумати не могла, що через кілька місяців її чоловік повернеться додому не таким, яким поїхав: енергійним, з бадьорим блиском в очах, з чужими інтонаціями й сміхом.

Щастя від зустрічі Оленка не встигла відчути — ще з порогу Валерій повідомив, що у нього з’явилась інша жінка. Вона давно розлучена і… чекає від нього дитину. Тому його більше нічого не тримає у цьому місті. Валерій нашвидкуруч продав квартиру, віддавши Оленці її частку грошей, і зник.

А вона залишилася ні з чим. Зовсім спустошена, бо більше десяти років її неймовірного щастя розчинилися, наче дим.

Єдине, що допомагає їй — ось це вікно, що якраз навпроти її робочого місця, і Валерієві світлини. Вона переглядає їх на його сторінці у одній із соцмереж. Там чоловік, якого вона досі кохає, радісний та умиротворений підкидає і пригортає маленького синочка. Щоразу, дивлячись на цю дитину, Оленка зітхає: вона б також могла мати таке маленьке щастячко. Чому ж їй не судилося цілувати маленькі ручки і почути таке бажане для кожної жінки “матуся”?

Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел

Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook