Ще 7 років тому я познайомилася з іспанцем Мігелем. Ми бачилися не раз, їздили одне до одного. Я розумію його непростий характер, тому не поспішала. Але зараз заради мирного життя сина готова на переїзд, ось тільки є “але”.
У мене дуже складний момент прийняття рішення у житті, доленосний. Сім років тому я познайомилася з іспанцем Мігелем. Ми ззустрічалися, їздили один до одного, чекали, коли завершиться процес його розлучення.
Мігель, щоб було легше отримати нам із моїм сином громадянство, усиновив мого сина.
7 місяців тому ми нарешті переїхали до нього в Іспанію. Син пішов до наукового ліцею, закінчив перший навчальний рік, по-нашому 8 клас, досить непогано, адже ми з ним досить добре знаємо іспанську. Я задоволена, бо моя дитина під мирним небом.
Але спільне життя з Мігелем виявилося непростим.
Мій іспанський чоловік дуже імпульсивний, багато в чому нас вчить економити, я із незалежного життя в Україні поринула у повну фінансову залежність. У Києві у мене мама, сестра, друзі, я затребувана як спеціаліст.
Зараз нам з сином слід ухвалити доленосне рішення: продовжити життя та навчання сина в Іспанії або повертатися й жити в Києві, де сина теж взяли в гарний ліцей.
У мене відчуття, що, повернувшись до України, я можу зламати майбутнє сину, адже тут європейська освіта.
В Іспанії – життя біля моря, гарна освіта, харчування, набагато більша тривалість життя. А що у нас?
В Україні – моя квартира, мама сама, хоча ми їй допомагаємо фінансово, а сестра відвідує по можливості, у мами є можливість приїхати до нас, а у нас – до неї, хоч це в сьогоднішніх реаліях і не просто.
Як прийняти правильніше рішення? Як найкраще для мого сина Олександра? Ці питання не дають мені спокою, але з Мігелем я поки що своїми переживаннями не ділилася, хочу сама краще все зрозуміти.
Передрук без посилання на ibilingua.com.
Фото ілюстративне, спеціально для ibilingua.com.