Ще недавно у мого синочка була няня, всіх все влаштовувало. Це була молода і дуже уважна до нашого сина дівчина, вона йому дуже подобалася, і ми спокійно лишали його з нею.

Але недавно вона виїхала в іншу країну, та й наше фінансове становище стало гіршим.

Я почала запрошувати сидіти з нашим сином мою маму. З того часу ось уже кілька місяців вона нам допомагає. Залишаючи дитину з нею, я спокійна. Я точно впевнена, що вона дуже уважна до онука, тому що безмірно його любить. Вона з ним гуляє, годує та часто навіть сама готує йому їжу, потихеньку вчить читати та писати.

Але все це має і зворотний бік. Тепер мама постійно повчає мене, як я маю правильно виховувати сина і тицяє мене носом у якісь зовсім незначні і навіть безглузді помилки: то я даю йому не ті продукти, то купила якісь не такі штани, погуляла менше, ніж годиться, не прибрала його іграшки.

Це мені не подобається, звісно. Хочеться, щоб вона допомагала з дитиною тоді, коли я прошу її, а питання, пов’язані з вихованням та доглядом за дитиною лишала мені. Однак вона вважає, що оскільки вона сидить з дитиною п’ять днів на тиждень, вона має право голосу та право вказувати мені, як краще робити.

Крім того, мені зовсім не подобається, що свої зауваження вона часто робить мені просто у присутності сина. Думаю, це знижує мій авторитет у очах Тарасика. Проте іншого вибору ми не маємо. Оформити сина в садок поки що не виходить, експериментувати з нянями теж більше нема сил і грошей.

Так і виходить, що мені дуже важко, але доводиться терпіти й мовчати.

Передрук без посилання на ibilingua.com.

Фото ілюстративне, спеціально для ibilingua.com.