fbpx
життєві історії
– Що намалювалася? Це наш дім. Ти свою матір викинула. Іди! – зовиця Марина дивилася на мене, наче на якусь комаху. – Ти надовго приїхала? Або проводиш в останню путь і назад? – запитав брат. – Я не знаю, – втомлено відповіла я. – До нотаріуса сходити треба, мабуть. Найприкріше, що брат в той день дзвонив, просив аванс для доглядальниці. А вона вже кілька днів як була не потрібна!

– Що намалювалася? Це наш дім. Ти свою матір викинула. Іди! – зовиця Марина дивилася на мене, наче на якусь комаху.

– Ти надовго приїхала? Або проводиш в останню путь і назад? – запитав брат Роман.

– Я не знаю, – втомлено відповіла я. – До нотаріуса сходити треба, мабуть.

– Навіщо тобі до нотаріуса? – насупився брат. – Ти живеш в своїй столиці, лиха не знаєш. Зарплата у тебе ого-го, не те що у нас в провінції. Дружина у мене народить з дня на день. Їдь, – брат відкинув від себе тарілку з кутею і встав.

– Чуєш, тітко Олено, вона, виявляється, за спадком приїхала! Не згадувала про матір скільки років, а квартиру ділити з’явилася!

Брат підійшов до тітки Олени, маминої сестри, і вони почали про щось перешіптуватися.

Протягом останніх двох років мама дуже хворіла. Так, я не могла покинути роботу і приїхати, але мама лежала в кращій клініці міста, палату, всі необхідні ліки, і цілодобову доглядальницю теж оплачувала я, незважаючи на те, що брат з безробітньою дружиною жили з мамою.

Про дату прощання я дізналася випадково – знайшла пост в групі рідного міста про те, що прощання з заслуженим учителем відбудеться такого-то числа. Найприкріше, що брат в той день дзвонив, просив аванс для доглядальниці. А вона вже кілька днів як була не потрібна!

Всі говорять – в столиці великі зарплати. Я орендую квартиру з подругою, віддаю третину зарплати. Третина на маму йшла. На решту – живи, ні в чому собі відмовляй!

Коли я тільки збиралася переїхати в столицю, Роман хотів їхати зі мною. Але його дівчина заявила про дитину. Брат одружився, а потім з’ясувалося, що дитини і не було. Дружину за обман брат не покинув. Так і залишився жити у нас в містечку.

Я сиділа за столом і крутила виделку в руці, думала про те, що треба було вириватися до мами. Треба було знаходити час. А не відкладати все на потім… Потім так і не настало. І ось я сиджу навпроти маминої фотографії з чорною стрічкою…

Мене хтось схопив за плече, я озирнулася – тітка Олена. Вона нахилила голову до мого вуха і почала шипіти:

– Забирайся! Дай братові жити спокійно! Ми вже домовилися – квартиру продаємо, купуємо житло твоєму братові і моїй доньці! Тебе тут ніхто не чекає! І немає тут нічого твого! Забирайся!

Я скинула тіткину руку, встала і пішла на вихід з їдальні. Рука в кишені намацала ключі від маминої квартири. Я там прописана, в столиці у мене тимчасова реєстрація.

Коли я їхала на прощання з мамою, я думала про брата. Я хотіла написати відмову від спадщини на Ромину користь. Але, зіткнувшись з таким ставленням, щось всередині мене кричало: «Він не заслужив!»

Я сіла в машину, до маминого будинку хвилин 10 їзди. Дивитися по сторонам я не могла, тут же накочували спогади: тут, в цьому дворі, я впала з гірки, а мама мене відразу схопила і почала плакати, оглядаючи подряпини. А тут вона вчила мене кататися на велосипеді. А тут – заспокоювала мене, коли мене відкинула моя перша любов…

Коли я під’їхала до будинку, я вже. не стримуючись, ридала. Насилу заспокоївшись, я витерла сльози і вийшла з машини. Двері у квартири були нові, ключ не підходив. Я подзвонила. Відкрила мені глибоко пузата дружина брата.

– Що приперлася? Це наш дім! Ти свою матір викинула! Іди!

Я приїхала не просто так, хотіла взяти якусь річ, на пам’ять. Шпильку або флакончик її улюблених парфумів. Щось, що б нагадувало про маму, крім спогадів.

– Марино, я на дві хвилини, пусти ласка, – попросила я.

– Нічого тобі тут робити! Пішла з відси! – вона зачинила двері перед моїм носом.

Останні сумніви зникли – я прийму спадок. Я права – вони не варті.

Я вийшла з під’їзду, останній раз глянула на мамин будинок, сіла в машину і поїхала. Я повернуся.

Повернуся, щоб отримати те, що мені належить. Правда на моїй стороні.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page