Щоб гарно відсвяткувати весілля старшої дочки, ми з чоловіком навіть кредит взяли, хоча й було трохи відкладено грошей. Свати також від нас не відставали. Підготовка йшла до завершення. За тиждень діти організували “дівич-вечір” і “парубоцьку вечірку”. Молодята веселилися перед важливим кроком у житті. Тільки, на жаль, він так і не настав. Не знаю, як маю втішити свою Оксану. Не заслужила вона такого життя.
Важко мені про це казати. Хоч і минуло вже трохи часу, але поки це не допомогло. Ділюся з вами з надією, що і мені легше стане і можливо, ви візьмете якийсь урок з цієї історії…
Я маю двох доньок Оксана і Мар’яна.
Одна 22 роки а інша 17.
Хороші повиростали донечки. А історія буде про старшу.
Оксана з самого дитинства дуже співпереживала людям, їй завжди було шкода всіх тваринок, вона їх підгодовувала, а як бачила маленького, самотнього котика то тягла додому.
Золота дитина була, закінчила школу з відзнакою.
Вступила в університет на державне, і на останньому курсі зустріла дуже хорошого хлопця.
Майбутній зять мені теж сподобався, видно було, серйозні наміри мав, працьовитий і з хорошої сім’ї. Ще після першої з ним зустрічі я зрозуміла, що рано чи пізно буде весілля, адже це можна було прочитати в очах Сергія, в тому, як він дивився на мою донечку.
Того я по трішки почала готуватися, і коли вони за рік чи то більше, сказали про наміри відгуляти весілля, я не була здивована. Але щиро пораділа, що моя Оксанка має то жіноче щастя, про яке багато хто тільки мріє.
Ми вибрали дату, і почали весільну підготовку.
Мода помінялася, і таке весілля, як ми робили з її батьком в шалаші, вже не в моді, від того давно відмовилися всі.
Попри те, що я трохи відклала грошей вони швидко закінчилися…
Ціни підлетіли в гору. Вторгнення теж внесло свої корективи. Святкувати можна тільки до 10, і то без значних гулянь. Хочеш, не хочеш, але такі реалії нашого життя…
Допомога з боку батьків нареченого теж була не мала, але ясно, що на щось могло і не вистачити.
Ми навіть вирішили взяти невеличкий кредит, бо весілля раз на все життя, та і для будь-якої дівчини цей день один з найважливіших у житті.
Ось коли все було готове почалися останні підготування, і в цей момент був дівич-вечір і так само, парубоцька вечірка.
Спочатку все було добре, а коли завершувався дівич-вечір, мої доньці пізно у ночі подзвонили і сказали про непоправне…
Це була дорожньо-транспортна пригода… В цій автівці їхав і Сергій.
Цей день я запам’ятаю на все життя. Я приїхала до доні, як тільки дізналася. Втішити не допомагали жодні слова. Решта ночі ми пробули у лікарні. А над ранок нам сказали, що Сергій відправився на небо, і що вони зробили все, що в їх сила. Та, на жаль…
З цього моменту моя Оксанка багато виплакала сліз, я намагаюся її підтримати, як можу, але я не можу замінити того, що сталося.
Мені важко дивитися на свою рідну дитину…
Як можливо їй допомогти в цьому випадку?
Можливо постаратися відволікти новими знайомствами чи залишити у спокої? Чи можливо ви маєте якусь кращу пораду для мене?
Автор – “АанГа”
Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.
У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
Передрук заборонено!