fbpx
життєві історії
Щоб хоч якось “відновити” свою молодість свекруха залізла в борги, і скажу я вам, не маленькі. – Люба, нехай мама поживе з нами пів року, рік, а свою квартиру орендарям здасть, таким чином і виплатить борг в банку. А інакше не бачити тобі моєї зарплати, не кину ж в біді я рідну матір. – Вже за тиждень Ольга Андріївна уживалась в нашій квартирі. Спершу поводилась, як в гостях, а згодом вирішила “права покачати”

Щоб хоч якось “відновити” свою молодість свекруха залізла в борги, і скажу я вам, не маленькі. – Люба, нехай мама поживе з нами пів року, рік, а свою квартиру орендарям здасть, таким чином і виплатить борг в банку. А інакше не бачити тобі моєї зарплати, не кину ж в біді я рідну матір. – Вже за тиждень Ольга Андріївна уживалась в нашій квартирі. Спершу поводилась, як в гостях, а згодом вирішила “права покачати”.

Як ви ставитеся до домашніх тварин? Я – дуже позитивно, у мене двоє представників сімейства котячих живе. Старшому коту вже 15 років. Він пам’ятає моїх дітей ще дітьми. І на щастя, у моїх хлопчаків не було в житті такої неприємності, як алергія на шерсть.

-Я дуже люблю тварин, – каже Марія, – і в моєму дитинстві в батьківській родині завжди були і кішка, і собака. Навіть не знаю, звідки на мого Даньку така напасть взялася.

Данькою, точніше Данилом звуть 7-ми річного сина Марії. Алергію на шерсть тварин у нього виявили роки в два. З того часу і мама Марії, і вона сама тварин намагаються уникати брати в будинок – здоров’я малюка важливіше.

– За мамою Івана я ніколи не помічала особливої ​​любові до братів наших менших, – говорить Марія. Іван сам говорив, що тварин вони ніколи не тримали.

Іваном звуть другого чоловіка Марії, вони одружилися 2 роки тому, дитина Івана не бентежила, Марія жінка дуже красива і самостійна: машину водить, квартира від бабусі в спадок дісталася, вся енергійна, на роботі її поважають. Власне на роботі і познайомилися: Іван прийшов до них в компанію за договором щось по комп’ютерній частині встановлювати.

-Він одружений не був, – каже Марія, – молодший за мене на три роки, але це ж нічого на теперішній час. Жив з мамою, але вона мене не напружувала: по-моєму їй взагалі було все одно на те, як і з ким буде жити її син. Ольга Андріївна все більше на собі була зациклена.

Ольга Андріївна працювала, була стурбована своїм здоров’ям, молодістю, зовнішністю. У чомусь її Марія розуміє: самотня жінка цілком ще в квітучих літах. Але тільки в гонитві за вислизаючою молодістю зробила Ольга Андріївна кілька помилок.

-Кредити, – втомлено каже Марія, – то на один омолоджуючий курс візьме, то на інший. То одне підтягне, то чудодійний комплекс вітамінів закупить, то в санаторій для тих, що худнуть путівку купить. А в більшості випадків – це суцільний розвід на гроші.

Не знаю, прибуло чи там у Ольги Андріївни молодості і краси, а кредитних зобов’язань точно прибуло. Та так, що жінка сплачувати кредити вже просто не могла: врівень з її зарплатою сума, але ж ще комуналка, проїзд, та й їсти на щось треба.

Іван лаявся і обурювався, але цим же справі допомогти не можна.

Давай на рік, – попросив чоловік Марію, – вона квартиру здасть, поживе з нами, ну або мені доведеться їй віддавати більше половини моєї зарплати, якщо не майже всю.

-А що робити було, – каже Марія, – у нас же сім’я, в горі і в радості же… Та й виходу іншого не було. Харчуватися з одного котла простіше, на проїзд свекрусі чоловік виділяв, а через рік вона б впоралася із залишком боргу.

Жити Ольга Андріївна прийшла в кімнату сина Марії. І спочатку жінки ладнали: мама Івана поводилася тихо, винувато опускала очі, все прагнула по дому допомогти, навіть з Данилком займатися намагалася.

– Іду, – пояснювала вона через 4 місяці життя у невістки, – а він під дверима у нас сидить. Гарненький. І голодний. Шкода. Я і взяла.

– Котеня, – пояснює Марія, – маленьке і гарненьке, і син мій – з алергією…

– Нам не можна тварин, – зателефонувала свекрусі Марія з лікарні, – доведеться вам його пристроювати в хороші руки.

– Я що, не можу кішку завести, – образилася Ольга Андріївна, – живу у вас, як служниця, прибираю, готую, з дитиною займаюся і ніяких прав не маю?

Спроби пояснити, що справа тут не в правах провалилися. Марію назвали безсердечною і черствою.

– Це я черства, – здійнялася молода жінка, – так, тільки живете ви в мене, у черствої через те, що я дозволила, щоб ви свої борги і кредити могли віддати. А у моєї дитини алергія і хто з нас черствий, якщо цього зрозуміти не хоче?

-Могли б і потерпіти, – сказала Ольга Андріївна, – і препарати якийсь час попити, я по телевізору рекламу бачила.

До повернення Марії з сином з лікарні кошеняти в квартирі не було, як не було ні Ольги Андріївни, ні Івана.

– Ти дорікнула мою маму своєю допомогою, своєю квартирою, – висловив чоловік образу, – вона доросла людина, самотня жінка, їй цей кошеня дороге. Ми змушені були відмовити квартирантам, тепер я поживу у мами, допоможу їй впоратися з боргами, а потім повернуся до тебе.

-Не варто, – сказала чоловікові Марія.

-Мені звичайно не варто бути такою різкою з Ольгою Андріївною, – роздумує Марія, – але я була на емоціях, хвилювалася за Данилка. А тут ще й умови: мамі дороге кошеня, чоловікові дорога мама, а моя дитина дорога тільки мені. Телефонує тепер Іван, додому проситься. Але я поки думаю, варто приймати чи ні?

Що порадите робити?

Фото ілюстративне – pixabay

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page