Свекруха в мене, крім своєї праці, не помічає нічию більше. В цьому і вся халепа.
Я з невеличкого села. З малечку допомагала мамі. Тож і загалом ніякої роботи не цураюся.
Зі своїм майбутнім чоловіком, Степаном, познайомилася на весіллі в подруги. Я була дружкою, а він дружбою. Розмова дуже легко зав’язалася, тому і після забави не втратили зв’язок.
Ми були з різних сіл, але Степан, який до речі був старший від мене на 7 років, часто приїздив до мене.
Тоді він був завидним парубком, мав машину, адже довгий час працював в Польщі на будові.
Степан не з лінивих хлопців, хоча багато чого робити його змусило життя. Коханий з сім’ї, де троє дітей. Він, і його старші сестри Оля і Вікторія. Їхнє життя було дуже важким, адже вони росли без батька, тому-то Степану прийшлося швидко подорослішати.
Одружилися ми доволі скоро, десь місяців за сім. Після цього пішла я в невістки, адже Оля була в Італії, а Вікторія мала вже власну сім’ю у Львові.
Свекруха Світлана Іванівна, хоч і хороша, але дуже вимоглива.
Працювати прийшлося набагато більше. Мені здається, що її голову ще досі не покинуло відчуття, ніби вона має тягнути трьох дітей. Можливо і тому Світлана Іванівна ще досі доволі сильно допомагає своїй Вікторії.
Чесно, я думала, що після народження синочка свекруха стане до мене хоч трішки лагіднішою, та де там.
Вимоги з її сторони нікуди не ділися. Перші роки було дуже важко із синочком, Миколою, та ще й з свекрухою.
Легше стало, коли малий в садок пішов, а потім і до школи. Тоді я змогла спокійно ходити на роботу і це було для мене, як ковток свіжого повітря.
Хоч і з Миколою стало легше, але свекруха ні на мить не послаблювала хватку. Найгірше було те, що вона знецінювала мою працю. Ось зараз розкажу, що недавно сталося.
Вчора ми копали картоплю. І щоб це зробити мені прийшлося відпроситися з роботи, тому з самого ранку я була на полі. Після цього всі були замучені, а мені ще й треба було на 6 на роботу вставати.
Звісно, що сьогодні я була дуже замучена, не виспана і ноги і не тільки – гуділи. Тож, коли я прийшла з робити, все, що зробила, це лягла на ліжко… Але свекруха тут, як тут.
Підняла “бурю”, почала казати: “Та що ти там молода замучилась? А ось я в твої роки трьох дітей сама піднімала і після поля не те, що б лежати, сісти не було коли”.
Дуже мені прикро стало, адже я працювала на рівні з іншими.
Невже не можна проявити хоч трішки розуміння? Я знаю, що в свекрухи важка доля, але хіба це дає їй право так до мене ставиться? Навіть не знаю, що робити, щоб їй вгодити.
Автор – “АанГа”
Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.
У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
Передрук заборонено!
