– Мамулечко, Ірина, з сусідньої вулиці, весілля не відгуляла з чоловіком, а просто розписалися і шлюб в церкві взяли, і хіба ж вона запам’ятала цей день? Ні, звичайно ні! А я хочу щоб на все життя запам’яталося.
Оля з Максимом важко на це свято гроші заробляли. Не один рік в Польщі гарували. Як не просила Іванка ці гроші в якусь справу вкласти, та не слухали молоді, їм свята хотілося.
– Я хочу бути в цей день, як принцеска: пишна сукня, взуття на підборах, акуратна зачіска.
Мені було 22 роки і нехай мене зараз засуджують за марну трату грошей, але я хотіла. І мама не стала заперечувати.
В підготовці була лише одна проблемка. Я дуже хотіла на весіллі танцювати спеціальний танець з татом, а його в мене не було…
Коли я натякнула, що хочу його запросити, мама схвильовано почала носитися по кухні
Історія з татом для мами була важкою темою вже більше 20 років. І як не крути, а повівся він з нами тоді не найкращим чином.
-Він красивий був, – потайки від мами, вже коли я підросла, розповідала бабуся, – очей не відірвати, коли Іванка за нього заміж зібралася, у мене серце в п’яти пішло: це ж вічно жити і переживати! Занадто видний чоловік. Але у них з донькою така була гарна історія! Прямо зі школи…
Нестор з Іванкою зажили на славу всім. Нажили двох дітей, мене і старшу сестру. Ми з Ларисою народилися рік за роком.
Все сталося банально. Одного разу тато прийшов з роботи і сказав, що йому дали путівку в Трускавець – оздоровчу. На мамине питання – Одну? – він спокійно відповів – Так, цього року по іншому не вийшло, можливо, на наступний рік, щось зміниться.
Мама відпустила, адже розуміла, що на такій роботі, як була в тата, треба і відпочивати вміти. (тато на залізниці працював, машиністом).
Ларисі тоді 3 роки було, а мені 2.
З Трускавця тато повернувся лише для того, щоб забрати свої речі…
– На 10 років старша за тебе! – лаялася бабуся, намагаючись заспокоїти ридаючу дочку, – Як совісті вистачило! Нічого, Іваночко, дітей піднімемо, не переживай, допоможемо. І твоє життя на ньому не закінчується, попадеться на очі – не знаю, що зроблю!
Тато на очі бабусі попадався рідко. Поїхав з новою дружиною в іншу область, принаймні, аліменти звідти приходили. Платив справно, потім місце проживання змінилося: батько змінив дружину. Третю дружину через багато років він навіть привозив до своїх батьків. Зі мною і сестрою батько зустрічався кілька разів. Але якось не складалося: і йому було дуже соромно перед нами, і нам за маму і за себе занадто було прикро.
І ось я вирішила, що на моєму весіллі буде батько.
– Як знаєш, – мама, яка так і не вийшла заміж за ці роки, втягнула голову в плечі, – весілля твоє і тобі вирішувати.
– Але ти ж не образишся?
– Не ображуся, – тихо прошепотіла мама. А бабуся зі мною не розмовляла цілих півтора місяці і все відмовлялася на весілля приходити, якщо там буде цей пройдисвіт.
-Ех, вся в батька! – врешті-решт розсміялася бабуся, – Така ж ниюча! Гаразд, прийду! Моя ж красуня заміж виходить! Та й подивлюся на цього… барана облізлого!
-Чому облізлого? – питаю.
-А який же він? Йому, мабуть, вже 47 рочків! Вже давно не пацан! Так, 47. І мамі моїй 45. Всього лише.
-Мати то твоя, – заплакала бабуся, – так і не вийшла більше заміж, хоча і були завидні женихи!
– Як ти на батька схожа! – прошепотів мій наречений, побачивши мого тата.
– Так, а ну тихо, – підійшла з іншого боку бабуся, – не зовсім і схожа!
Заради мене бабуся з ним не контактувала, весілля йшло своєю чергою. Тільки мама збентежилася, коли тамада оголосила танець батьків нареченої, так бабуся зблідла і стиснула губи. Але нічого, відтанцювали, розсілися знову за своїми різними столами. А я відвернулася і потайки витерла сльози.
– Ти чого? – від погляду старшої сестри мій стан було не приховати.
– Лариско, – кажу, – як же вони гарно виглядають разом! Тобі не здається? І все життя могли б бути разом і постаріти поруч.
– Він сам все зіпсував, – знизала плечима старша сестра, через нього мама так і прожила все життя одна. А що це він без дружини приїхав?
Я не знала, що відповісти на це питання. А потім мене закрутило хороводом власне весілля. Конкурси, танці, букет нареченої, який чомусь впав не в купку моїх подруг, а на підлогу, поруч з тим місцем, де сиділи мама, тітка, бабуся. Пам’ятаю я просто зазначила подумки, як мама підняла букет і передала його в руки моїй двоюрідній сестрі.
Після святкування ми поїхали в скромну квартиру, яку взяли в оренду з чоловіком. А на наступний день ми повинні були зібратися вже малим колом у моєї мами. І яке ж було моє здивування, коли в дверях мене зустрів батько.
– Як серце чуло, – лаялася трохи згодом бабуля, – знову він з’явився і Іванці голову закрутив! 20 років минуло, а розуму вона не нажила. Ось як можна таке пробачити?
Я не знаю як можна таке пробачити. Але так вийшло, що мама пробачила. З того самого мого весілля пройшло вже 20 років. Мої батьки живуть разом.
– Букет не долетів, – жартує мама, – тому розписуватися ми не стали.
– Людей смішити! – говорила бабуся, коли була жива. Але говорила в кінці кінців все рідше, бачачи, як щаслива була в своїй другій юності моя мама. Не було цих 20 років розлуки, немов так і жили поруч, щоб разом постаріти. А у наших з сестрою дітей є і бабуся, і дід, який надолужує те, що пропустив з нами свого часу.
– Мені б внучку хоч одну, – просить батько. У Лариси двоє хлопців, у мене син-підліток, – дівчинку, таку ж красуню, як ви!
Мама з татом світяться від щастя, і це найголовніше!
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
