Так хочу, щоб всі жили в мирі та злагоді. Та, на жаль, життя не можна прожити за якимось сценарієм!
Мій чоловік Петро – одинак, батьки душі в ньому не чули, всю любов дарували йому!
Я прийшла у невістки, все слухала свекруху, помагала їй.
“Марусю, яка ти гарна господиня, все вмієш робити! Пощастило Петрику”, – казала часто Галина Михайлівна.
У нас все було, як “книжка пише” – дім, у домі, діти народились. Довго була у декретній відпустці, хоч мала вищу освіту, чоловік на роботу не пускав. “Ще не йди на роботу, Марусю, поможи мамі, їй легше, коли ти поруч”.
Ми тримали господарку, мали город. Мій Петро – господар – все хоче робити якнайкраще, так його тато навчив! Тому і нашого сина Віктора теж хоче всього навчити.
Донечка Наталя студентка, вчитися на бюджетному відділенні. Віктор ще учень.
Але багато наших коштів іде на навчання для дітей.
Я теж вийшла на роботу, та все одно грошей не вистачає!
Добре, що маємо господарку, менше тратимо на продукти, але жити важко все одно.
Часто шукаю, де б ще підзаробити!
Моя свекруха перенесла оперативне втручання, їй нічого не можна робити біля хати. Вона стала така нервова: “Мамо,- кажу їй, – не ходіть, лікар казав більше лежати і відпочивати!”
“Не можу я так, Марійко, все життя робила, а тут що маю, як на курорті лежати?!” – відповідь чула таку завжди.
Коли пішла на роботу, свекруха дуже нервувала, я мала все їй розказати: до котрої працюю, чим добираюсь, о котрій буду вдома.
Спочатку я все розказувала, а потім – минали роки – мені це набридло. Жити ось так і все “звітувати” мала не так Петру, як Галині Михайлівні.
Вона часто злилась, не розмовляла зі мною, якщо їй не говорила про свої плани. Деколи “підбурювала” Петра, чому він так дозволяє мені ходити, куди хочу!
Як мені це все набридло: “Мамо, та я кінець кінцем вже доросла, сама маю дітей, чому ви мене так контролюєте?
Я все роблю, зранку встаю, господарку обходжу, на роботу біжу – не маю коли і вгору глянути, а ви постійно мене чіпаєте, ще й Петра проти мене налаштовуєте”.
Не можу я жити в таких умовах, а що буде потім, як прийде до нас жити зять чи невістка. Мені лячно від однієї думки, бо ні Петро, ні свекруха не дадуть довше поспати чи в ліжку полежати. Все має бути по розпорядку.
Одного разу я зайшла у ванну і довше приймала душ – скільки я тоді наслухалась від Галини Михайлівна: “За воду платити потрібно, а газ дорогий, скільки води ти витратила, що ти собі думаєш – економити потрібно!”
То за стільки років, що я жила в невістках, все робила, догоджала, а тепер від свекрухи чую одні докори.
Чому вона така озлоблена, адже я так хотіла, щоб усе було добре, щоб жили у мирі та злагоді.
Автор – Наталя У.
Передрук заборонено!
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua