Щойно світанок народжувався над селом, дідусь Пилип брав вудки і вирушав на риболовлю. І так цілий рік. Старого ніколи не лякали примхи погоди. У дощ і сніг він сидів на березі річки, на своєму звичному місці.
– Здоровенький був, Пилипе! Ну як? Клює? – до рибалки підійшов Микола.
– І ти будь здоровий! Клює сьогодні чудово, і улов багатий, – хвалився старий, показував повну сітку карасів і радів, немов в дитина.
– Пилипе, ти щодня рибалиш. Куди ти рибу діваєш? Невже сам весь улов з’їдаєш? – поцікавився Микола.
– Звичайно, що ні! Я взагалі рибу не їм… Раздаю по дорозі односельцям. Хочеш? Забирай карасі. Олена твоя посмажить, поїсте свіженьких всім сімейством!
– Що? Всю рибу можна взяти? От чудний ти!
– Так мені не шкода! Завтра ще наловлю…
В цьому і був весь Пилип… Щедрий і добрий. Старий давно вже жив сам. Років п’ятдесят тому він був репресований. А його молоду дружину вигнали з села, разом з немовлям.
Після повернення Пилип довго шукав свою дружину з сином, але марно. Змирившись зі своєю долею, він більше так і не одружився. Пилип вважав себе одруженим чоловіком і все життя чекав повернення своєї Станіслави.
Дід Пилип був добрим господарем. Він виростив величезний фруктовий сад і пригощав усіх діточок в окрузі вишнею і яблуками.
– Вітаю, діду Пилипе! – привітав старого голова громади.
– Вітаю, Івановичу. З чим завітав? Справа яка до мене?
– Та так… Йшов повз, дай, думаю, зайду. У тебе, бачу, купа дітлахів в саду «пасеться»! – засміявся Іванович.
– Нехай їдять! Мені не шкода! – відповів старий, примружившись.
Він розумів, що голова не просто так зайшов. Занадто зайнятою людиною він був, щоб просто так гуляти по селу.
– Пилипе, чув, у тебе ювілей скоро? Покличеш на гулянку? – запитав Іванович.
– Так я і не думав відзначати. Але якщо ти зайдеш, то ласкаво прошу! Буду тільки радий!
– Як це? Сімдесятип’ятиріччя потрібно відзначити обов’язково! Та й не тільки я, пів села збираються привітати тебе. Уже й подарунок приготували…
– Ну якщо так… Звичайно, приходьте всі! – зрадів старий.
– Ти не метушися особливо. Баби самі все приготують. З тебе тільки наливка малинова! – засміявся чоловік.
– Ну цього добра у мене досить! – посміхнувся Пилип. – Спасибі тобі, Івановичу, вшанували старого!
– Та я що? Це люди так вирішили… Ну а я підтримав ініціативу! Тож став столи в саду і чекай гостей!
У свій день народження Пилип вперше за кілька років не пішов з ранку рибалити. Старий був зайнятий прийомом гостей, з самого ранку розставляв столи у вишневому саду.
Ближче до обіду стали сходитися гості. Жінки несли їжу, і дуже скоро всі столи ломилися від всіляких страв.
Очі старого Пилипа були на мокрому місці, він не очікував такої уваги до своєї персони…
Голова Василь Іванович завітав останнім.
– Ну, імениннику, прийми наші вітання! Головний подарунок буде хвилин через тридцять, а поки дозволь вимовити перший тост! – вимовив схвильований Іванович.
Дід Пилип налив своєї знатної наливочки гостям і приготувався слухати промову голови.
– Пилипе! Ні для кого не секрет, що ти в нашому селі – днайдушевніша і найдобріша людина! Ми всі дуже любимо тебе і та щиро поважаємо. Сьогодні, ми приготували для тебе подарунок. Я сподіваюся, що ми догодимо тобі з ним і ти оціниш наші загальні зусилля! Від себе особисто бажаю прожити тобі ще років сімдесят! Не менше!
– Дякую, Івановичу! Дякую вам всім! Але де ж сам подарунок? – посміхнувся розчервонілий від малинівки старий.
– А ось і подарунок! Зустрічай! – виголосив голова і показав на ворота.
Цієї миті до двору старого під’їхала чорна іномарка. З неї стали виходити незнайомі люди. Попереду йшов чоловік з жінкою середніх років, біля них двоє дітей підлітків. Замикала процесію літня, срібноволоса жінка.
– Стася! – тихо прошепотів Пилип, схопившись за серце.
– Архип! Що ти? Не хвилюйся так! Так. Це твоя кохана Станыслава, з твоїм сином і онуками! – виголосив голова, ховаючи сльози на очах.
Пилип підбіг до дружини. Якусь мить старі дивилися мовчки одне на одного, потім обнялися і плакали від щастя.
– Ходімо! Імениннику не до нас зараз. Нехай побуде в цей день зі своєю сім’єю! – кивнув голова гостям.
Люди стали розходиться потихеньку. Гості не приховували сліз, адже не щодня побачиш таку зустріч…
Пилип не відразу помітив, що гості розійшлися і на подвір’ї лишилися тільки він і рідні. Він був зайнятий своєю сім’єю. Знайомився з сином і онуками. Таким щасливим і життєрадісним старого діда Пилипа ще ніхто і ніколи не бачив…
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
