Катерина, доросла жінка, їй 42 роки. Батька не стало 5 років тому. Мамі 73 роки, живе у квартирі одна.
Катя часто відвідує маму, приносить продукти, ліки, бігає на пошту і таке інше. Живе з чоловіком за 15 хвилин їзди від матері.
Катя має свою сім’ю, дітей, чоловіка. Все в повній мірі благополучно.
Хороша робота, чудовий чоловік, слухняні діти, дякувати Богу, що є мама (оскільки багато залишаються одні, без батьків у такому віці), але є одне АЛЕ.
Катя розповідає, що доглядати матір — це її обов’язок і вона ніколи не замислювалася вчинити якось інакше.
Навпаки щаслива, що мати жива, намагається підтримувати її, щоб продовжити її життя. Але з нею дуже складно.
Щоразу, приходячи до матері в будинок, намагаючись навести лад, розкласти продукти в холодильник, вона чує купу вигуків, що підлога вимита не тією ганчіркою, а ковбасу вона поклала не на ту полицю.
І так щоразу. Начебто все дрібниці і можна було б запам’ятати запам’ятати полицю, на якій повинна зберігатися ковбаса, але догодити мамі нереально.
Щоразу вона знаходить купу нових протиріч, і щоразу її бажання не збігаються.
Ось так щоразу, єдина донька, яка «мчить» після робочого дня до своєї літньої мамки, повертається додому як вичавлений лимон.
І щовечора закінчується коронною фразою старої жінки:
— От мене не стане, тоді роби, що хочеш і як хочеш, а поки я жива, цукорниця стоятиме тут, а ковбаса лежатиме тут (щоразу місця предметів змінюються, передбачити їх неможливо)!
Що це!? Як допомогти Катерині впорається з її мамою? Адже терпіння не залізне, а зірватись на матір дуже не хочеться.
Фото ілюстративне, спеціально для ibilingua.
