fbpx
життєві історії
Шість років тому я вийшла заміж за коханого чоловіка. У нас повне взаєморозуміння, абсолютна ідилія у відносинах, маленька дочка. їй 5 місяців. Але все це псує його рідня. Вони вважають, що ми повинні утримувати їх усіх. Свекруха ж за всесь цей час ні іграшки, ні пустушки не подарувала, та й бачила онучку лише раз. Відмовили їм не давно. А з боку його рідні полилося таке, що і розповісти соромно! Ми жадібні, ми погані, ми чорну ікру їмо, а вони хлібом перебиваються!

Шість років тому я вийшла заміж за коханого чоловіка. У нас повне взаєморозуміння, абсолютна ідилія у відносинах, маленька дочка. їй 5 місяців. Але все це псує його рідня. Вони вважають, що ми повинні утримувати їх усіх. Свекруха ж за всесь цей час ні іграшки, ні пустушки не подарувала, та й бачила онучку лише раз!

Шість років тому я вийшла заміж за коханого чоловіка. У нас повне взаєморозуміння, абсолютна ідилія у відносинах, маленька дочка. їй 5 місяців. Але все це псує його рідня. Вони вважають, що ми повинні утримувати їх усіх.

У Роми є мати. Їй 65 років. Вона здорова. У неї тільки мінімальна пенсія, бо стаж роботи – 0 років. Тому що працювати – не царська справа. Ми їй маємо допомагати. А ще – утримувати його сестру. Їй 40 років, абсолютно здорова, 4 дітей від 7 до 18 років від різних чоловіків. Жодного чоловіка офіційного не було. Отримує допомогу на дітей. Стажу роботи зовсім немає. Ще є брат, якому 45 років. Стажу роботи немає офіційно також. Неофіційно працював, шабашив, але вигнали за п’янку і тепер сидить дома.

Плюс – ми ще повинні приїжджати допомагати їм по господарству, а у них приватний будинок і город. У чоловіка свій бізнес, я працювала з хорошою зарплатою, але зараз в декреті.

Кількамісяців тому у чоловіка трапилися проблеми в бізнесі. Різко впав дохід, і допомагати його рідні ми тепер не можемо. Самим ледь вистачає на все. Я стала підробляти в інтернеті і планую вийти на роботу через місяць на частину ставки. Чоловік теж намагається налагодити свої справи.

А з боку його рідні полилося таке, що і розповісти соромно! Ми жадібні, ми погані, ми чорну ікру їмо, а вони хлібом перебиваються. Діти сестри моря в житті не бачили, а я дочку в басейн вожу на грудничкове плавання за купу грошей.

При цьому з дитиною ніхто з них жодного разу не запропонував допомогти. Хоч півгодини з дитиною посидіти – ні! Більш того, свекруха внучку свою бачила аж один раз за весь цей час. І ні брязкальця, ні соски не подарувала.

Коли я це озвучую, чоловік ображається. А мені як бути? Віддати дочку в яслі і йти працювати на благо свекрухи і дітей сестри чоловіка? І при цьому не обурюватися? Прикро і хочеться справедливості. Просто виговоритися, спасибі.

Автор: Ксенія

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

facebook