Скажу одразу: у мене зі свекрухою геть інші Розою Василівною взаємини. Живемо в Хайфі.
Того дня на вулиці лив дощ з вітром, дітей із ліжка ледве стягла вранці, щоб вести до школи. Ну, відвела. Спати хочеться, плетуся додому.
Дорогою я випадково зустріла маму однокласниці моєї старшої дочки. Вона сама українка, вдруге одружена з місцевим. Обоє молоді, гарні, працюють у одній галузі. Він приїжджав в Україну на роботою, так і познайомилися.
Так от, думала побалакаємо з нею, а вона каже: “Поспішаю, ще купа справ, а я молодшого сина залишила на свекруху і заплатила тільки за 2 години”.
У цей момент мій сонний настрій, як рукою зняло! Заплатила свекрусі, щоб та понянчила рідного онука!
А ми ще скаржимося на своїх бабусь та свекрух. Не всі звичайно такі, як ця свекруха. Але ця така.
Ще ця дівчинка-українка раніше розповідала, що на Різдво подарували свекрусі коробку цукерок (не аби що, а якісь ексклюзивні). А онук повз бігав і ручки до цукерок потягнув, а бабуся коробку в оберемок і в свою кімнату віднесла і не почастувала дитину.
І такі товарно-грошові відносини не рідкість, а ми ще скаржимося на наших бабусь-свекрух.
Менталітет менталітету різниця! Давайте всі цінувати, поважати і любити наших мам. свекрух і бабусь! Всім любові й миру!
Передрук без посилання заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.