Відразу після весілля ми з Миколою оселилися у будинку його батьків. Будинок досить великий, тому там без проблем можуть розташуватися й жити дві родини, не турбуючи одна одну своєю присутністю.
Батьки чоловіка запевняли, що не втручатимуться у наші справи й наше молоде життя. І я щиро вірила, що так і буде.
Що стосується свекра Павла Тимофійовича, то він із чистою душею виконував цю обіцянку. З ним ми бачилися не більше трьох разів на тиждень. І це при тому, що мешкали в одному будинку! А ось свекруха Ольга Пилипівна, здається, була поруч цілодобово й безперервно.
Такий розклад нас з чоловіком не влаштовував. Скільки б ми не розмовляли з його мамою, та не розуміла, чому має дати нам жити своїм життям. Адже ми живемо в її будинку, а значить вона має право голосу!
Після такої заяви ми рішуче налаштувалися шукати інше житло. Проте свекор запропонував альтернативне рішення.
Мовляв, можна просто викупити частину будинку та відгородитися від батьків. За підрахунками це було набагато вигідніше, ніж купівля власного житла. Тож ми погодилися. Тим більше, ми давно вже хотіли затіяти ремонт у нашій половині будинку, тепер нарешті випала така можливість.
Втім, і після офіційного оформлення всіх паперів мама Миколи не надовго дала нам спокій. Хоч чоловік і замурував двері між нашими вітальнями, його мати не лінувалась щодня оббивати пороги парадного входу на нашу половину.
Я вже не уявляю, що робити. Так втомилася від усіх цих сутичок, суперечок і конфліктів! Як відвадити настирливу маму чоловіка? Адже й зіпсувати остаточно стосунки не хочеться, але й сили терпіти таке ставлення вже немає жодних…
Таке враження, що все наше життя – у неї на долоні, а переїхати в такий час, як зараз, ми не можемо, фінансово не потягнемо, тим білдьше що я при надії нашитм перваістком, який має народитися на світ під Новий рік.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.
