Складно мені і мамою вже її назвати, хоча це та людина, яка народила нас з сестрою 55 і 39 років тому. Я менша. Сестрі випало доглядати маму, спить з нею в одній кімнаті, а сама плаче, що тяжко. Та про все по-порядку.

Нас в родині двоє сестер, я і моя старша сестра Алевтина. Виросли ми в селі. А коли вивчилося, обидві повиходили заміж і залишилися жити в обласному центрі.

Звичайно, їздили з родинами в село до батьків, допомагали. У своєму будинку і дворі завжди багато роботи, але й відпочивати приємно.

Батьки поки молодші були, тримали господарство, город садили, нам продуктами, овочами-фруктам з села. Так і жили.

Потім тата не стало, ми підтримали маму, вона оговталася і багато років живе вже без нього.

Мамі зараз 81. Півтора роки тому моя старша сестра розлучилася, вони з чоловіком продали свою трикімнатну квартиру, поділили гроші.

Дочка сестри давно виросла і живе кордоном, тому сестра Алевтина вирішила повернутися в село до мами, за отримані гроші зробила у мами ремонт.

Я відмовилася на користь сестри від спадку: адже вона доглядає маму, підтримує в порядку будинок. А у мене в місті життя – квартира, робота, чоловік і діти.

Ми іноді, а частіше я сама їздимо до сестри й мами. І ось останнім часом я помітила дуже тривожну для мене картину.

Справа в тому, що мама у нас завжди була людиною з непростим характером, вона завжди все намагалася контролювати, всі їй щось повинні.

Тату було непросто з нею, та й нам рости, але вона наша мама і ми її любимо.

Та зараз вона стає все більш нестерпною. Хоча в будинку вистачає кімнат, та мама забажала щоб Алевтина жила в одній кімнаті з нею.

Мовляв, мама але стара і їй постійно потрібен хтось поруч, тобто не хтось, а Алевтина, яка виконує всі мамині примхи, вислуховує цілими днями скарги на життя, політиків, події, самопочуття і так далі.

Все навколо – погано, мама весь час про це говорить, а Алевтина слухає, і вдень і навіть вночі, бо ж у мами часто старече безсоння.

Я бачу по сестрі, що вона вимотана, що їй важко, але у Алевтина такий характер, що вона слова наперекір мамі не скаже!

Але це не правильно, як на мене, зовсім не мати власного простору і часу, як їх не має у сестри.

Я їй сказала, щоб вона хоча б переїхала в іншу кімнату, де б могла подивитися фільм, почитати чи поробити щось для себе.

Але Алевтина не хоче ображати маму (хоча я вважаю, що це абсолютно право сестри – мати свій особистий хоч маленький простір).

Адже я бачу, до чого це веде і чим закінчиться: сестра буде зовсім скоро маму просто не переносити і в душі чекати, коли її не стане. І це дуже сумно.

А я, окрім як допомогти фінансово їм з мамою на буденні потреби, нічим допомогти більше не можу, переконати Алевтину, що вона має турбуватися і про себе, не вдається.

Можливо, почую тут якісь людяні поради, буду вдячна. Всім миру і дякую за увагу.

Передрук без посилання заборонено.

Фото ілюстративне, авторське.