fbpx
життєві історії
Скоро Ніка стала справжньою бізнес-леді – впевнена в собі, доглянута, стильна. У свої сорок п’ять вона, здавалося, переживала другу молодість: білозуба посмішка, в зелених очах – вогонь, від кавалерів відбою немає. Діти «оперилися» – Настя заміжня, Сашко в університеті – час би і особисте життя влаштувати. А вона сміялася: «Ціную свободу!» – і залицяльників тримала на відстані. Він відрекомендувався полковником у відставці, які займаються бізнесом. Коли Ніка оговталася від цієї події, її чекав ще один “сюрприз”: у квартирі не виявилося ні його одягу, ні її костюмів, ні взуття, пропала обручка

З Веронікою ми знайомі зі шкільних років, і досі я вважаю її своєю найближчою подругою. Ось чому все те, що трапилося з нею, стало і моїми переживаннями, якими я хочу поділитися з усіма читачками. Можливо, ця історія стане застереженням для багатьох жінок…

Ніка не псхотіла маятися з пияком-чоловіком і в тридцять років залишилася сама з двома дітьми і ще живим оптимізмом в душі. Вона ніколи не скаржилася на долю і здидні, хоча перший час, я знаю, їй було дуже несолодко, але вона ні на кого не розраховувала. Організувала невеликий цех з пошиття хутряних виробів і дуже швидко «розкрутилася».

Скоро Ніка стала справжньою бізнес-леді – впевнена в собі, доглянута, стильна. У свої сорок п’ять вона, здавалося, переживала другу молодість: білозуба посмішка, в зелених очах – вогонь, від кавалерів відбою немає…

Я неодноразово говорила подрузі, що діти вже «оперилися» – Настя заміжня, Сашко в університеті – час би і особисте життя влаштувати. Вона сміялася: «Ціную свободу!» – і залицяльників тримала на відстані.

Одного разу ми відзначали Нікин день народження в ресторані. Тости, поздоровлення, привітання-побажання… Раптом офіціант приніс букет розкішних троянд із запискою «Королеві балу» і візиткою, де значилося: «Алов Роман Павлович, директор ТОВ «Ніка».

З-за сусіднього столика нам вклонився імпозантний чоловік в окулярах. Він запросив Ніку на танець, а потім опинився за нашим столиком. відрекомендувався полковником у відставці, які займаються бізнесом. Він відразу справив враження старомодною галантністю і непомітно увійшов в роль розпорядника нашого свята.

З банкету Ніка і Роман поїхали разом.

Наступного дня Ніка заглянула до мене після роботи сама не своя. Всі розмови крутилися навколо її нового Романа.

«Подружко, це доля. Таких збігів просто так не буває. Роман сам каже, що його ніби громом вразило, коли мене побачив, що чекав мене все життя. Уяви, він сказав, що у нас обов’язково буде дитина – адже ти, каже, ще така молода. І правда, які мої роки!» – Ніка засміялася.

«Та ні, це навряд чи, звичайно, але… Знаєш, мені теж здається, що я чекала його все життя. Відчувається, що надійний, порядний, інтелігентний. А ще він такий… беззахисний, чи що. Так, Рома був одружений, і вони ще не розлучилися: дружина погрожує, що вилучить свій внесок в справу. Але між ними вже давно нічого немає…»

Через два дні Роман уже стояв на порозі Нікиної трикімнатної квартири з пакетом в одній руці і букетом в інший.

«Я прийшов, щоб бути з тобою завжди. У всьому зізнався дружині – все одно мені на її підступи, все їй залишив, нехай радіє. У чому був, в тому і пішов, бо не можу без тебе, моя єдина. Йшов і думав – приймеш мене?»

Чи варто говорити, що нехитрий скарб полковника у відставці у вигляді двох пар білизни, шкарпеток і краватки тут же розмістився в шафі закоханої Ніки.

Вероніка пила щастя, оточена найніжнішою турботою і зворушливою увагою – квіти, кава в ліжко, вечері при свічках. А вже коли Роман прибив і полагодив полички у передпокої… «Справжній господар!» – захоплювалася вона і невтомно тягала додому пакети, повні делікатесів.

Ясна річ, мужика годувати треба, парою бутербродів не відкараскаєшся. Те, що на господарство він поки не дав ні копійки, її не бентежило:

«Розумієш, Ромина дружина ставить палки в колеса, довелося затягнути пасок, щоб справа не завалилося. Але друзі зі столиці дають йому тисяч триста під невеликий відсоток – Рома з дня на день чекає переводу, обіцяє і мені підкинути на розширення цеху».

Але довгоочікуваний день все не наставав. Тим часом Ніка одягла улюбленого з ніг до голови. Так той і сам, не соромлячись, брав «напрокат» речі Веронікиного сина. Став раз у раз бурчати на хлопця – мовляв, в його роки пора б уже самому гроші додому приносити. Не витримавши причіпок, Сашко пішов з дому.

Їй всі в один голос говорили: «Ти з глузду з’їхала? Втратиш сина!»

Але Ніка заперечувала:

« Роман правий: хлопчик без батька виріс маминим синочком. Переказиться і зрозуміє, що Роман хоче йому тільки добра».

Одного разу Сашко прийшов додому нетверезий. Влаштував сцену. Говорив: «Мамо, осліпла ти, чи що?! Ти ж його утримуєш повністю, він жиріє на твоїй шиї!» Ніка виставила сина за двері.

Минуло півроку. Гроші не приходили. А у Романа посипалися неприємності: то йому конче треба було сплатити якісь податки, то дружина вимагала астрономічні суми, обіцяючи зруйнувати світ їхнього з Нікою вогнища. То з’ясовувалося, що син від першого шлюбу зліг з якоюсь недугою.. Ні, він нічого не просив, просто ділився проблемами, що невалилися на нього, з коханою. А та робила все можливе, щоб їх вирішити.

Через рік Ніка збанкрутувала. Щоб допомогти Роману, вона, не вагаючись, вилучала будь-які суми з обороту, влізла в борги, продала машину…

Їй і на думку не спадало нарікати: «Всі ми деколи потрапляємо в «чорну смугу». Що ж тепер, викидати людину геть?»

Але коли коханий заявив, що у нього не стало мами і потрібні гроші, щоб провести її в останню путь, Ніка розвела руками – у неї не залишилося навіть коштовностей.

Роман страшенно образився: «Так. У найскладніший момент мого життя кохана жінка від мене відвернулася. Не чекав я такої зради».

І пішов – як і прийшов, з пакетом в руках. Але, коли Ніка оговталася від цієї події, її чекав ще один “сюрприз”: у квартирі не виявилося ні його одягу, ні її костюмів, ні взуття, пропала обручка…

“Відставний полковник” не погребував навіть біжутерією і столовим сріблом.

Але остаточно підкосило Ніку навіть не це.

Засліплена любов’ю, вона вважала все, що сталося, якимось безглуздим непорозумінням, поки випадково не почула від когось, що наша спільна далека знайома збирається заміж. За… відставного полковника-бізнесмена, який запевняє, що пристрасно хоче від неї дитину, скаржиться на дружину і тимчасові труднощі в справах. Це Ніку просто підкосило.

Зараз Ніку не впізнати: зів’яла, передчасно постаріла жінка.

Син від неї відвернувся – не може пробачити матері, що проміняла його на явного афериста. Подруги теж відсторонилися.

Так вона і не шукає нічиєї компанії – весь вільний час проводить в храмі місцевого монастиря, хоче прийняти постриг… Але віра в Господа прийшла до неї від безвиході, а смуток – тяжкий гріх…

Автор: Наталія Овсянникова

Передрук без гіперпосилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook і залишайте свої коментарі!

You cannot copy content of this page

facebook