Текст підготовлено спеціально для інтернетвидання ibilingua.com
Шкода, що Ольга, зрозуміла це лише тепер. Весь час вона намагалася завоювати любов і прихильність. Спершу батька і матері, а потім і чоловіка.
Вона була єдиною і пізньою дитиною, але батьки дуже мало приділяли їй уваги. Вони бажали щоб їхня дитина була активною, непосидючою і т. д. А Ольга просто любила – книжки.
Успішність доньки їх геть не влаштовувала, хоча Ольга вчилась у старших класах не погано. Батьки часто зрівнювали її із сусідськими дітьми. І як би Ольга не старалася, вона ніколи не могла догодити батькам.
Після закінчення школи Ольга вирішила бути філологом. Тому що книги – це її справжнє захоплення. З ними вона забувала про свої турботи і проблеми, поринала в іншу реальність.
На той час її батька вже не було поміж живих. А мати, почувши яку професію вибрала собі єдина донечка, лише покрутила пальцем біля скроні.
Незважаючи на несхвалення рідної людини, Ольга успішно закінчила вуз. Влаштувалася працювати в школу. І сильно любила свою роботу. Їй подобалося прищеплювати учням любов до рідної мови, до слова.
Зі своїм майбутнім чоловіком дівчина познайомилася на вулиці. Поспішала додому і випадково розірвався пакет. Картоплини покотилися по тротуару. Ярослав кинувся їх збирати. Так і розговорилися. Ользі її новий знайомий здався ввічливим і турботливим, тому відповіла на його залицяння.
А Славко називав її красунею, обіцяв носити на руках і завжди бути поруч з нею. Тому дівчина, якій завжди не вистачало добрих слів і підтримки, була впевнена, що вона нарешті знайшла своє кохання, та казка закінчилася через кілька тижнів після святкування весілля. Ніжного чоловіка ніби підмінили. Він почав дорікати дружину, що вона не так одягається, не те готує, пропадає на роботі. А сам осів дома після того, як його скоротили. – Я шукаю високооплачувану роботу. Працювати за копійки не буду, – відмахувався від дружини.
Ользі доводилося не легко. Сварки, суперечки… Вона завжди у всьому була винною, а мати з чоловіком об’єдналися проти неї. В той день після уроків Ользі різко стало погано. Все через те, що вранці мати дорікала їй тим, що ніяк не могла знайти своєї торбинки. Хоча, до чого тут Ольга.
– Знаю, що це ти зробила, щоб привласнити мою пенсію! Рідна дочка, а краде гроші у власної матері. Ось і пригріла змію під боком, – Не вгамовувалася та.
Ольга виправдовувалася, як могла, та марно. Від безсилля і відчаю по щоках потекли гіркі сльози.
– Тихо! Спортивні новини! – буркнув з кухні чоловік. Він навіть не думав захищати дружину і продовжував насолоджуватися кавою.
А в обід у Ольги запаморочилося в голові. Їй здалося, що ось-ось вона впаде. Перелякані вчителі викликали «швидку допомогу». Медики сказали, що у неї гіпеpтонічний кpиз. Пропонували поїхати в лікарню, але та навідріз відмовилася. Через пів години Ользі стало трохи легше. – Бережи себе, Олечка. Ти ж ще така молода, – клопоталася біля неї директор Лідія Дмитрівна. – У тебе ще все життя попереду.
Ольга тільки зітхнула, тому що їй здавалося, що вона – стара бабулька. А від майбутнього не очікувала ні радості, ні добра, ні щастя.
– Підемо. Може я проведу тебе додому? – запропонувала директор. І була вражена, коли почула відповідь. – Не хочу туди, – прошепотіла Ольга. Вони говорили довго. Ольга виливала свій біль і образу. На прощання Лідія Дмитрівна обняла Ольгу і обіцяла допомогти їй, якщо буде потрібно. Ольга ж всвою чергу обіцяла подумати над її пропозицією.
Як тільки Ольга перейшла поріг будинку, мама з чоловіком кинулися до неї з претензіями. – Де ти була? Продукти принесла? Швидше готуй вечерю, – командували двоє. І ніхто і не думав запитати, чи все у неї добре.
«Ні, я тут не дочка і не дружина, а так, прислуга», – подумалося Ользі.
Вночі їй не спалося: нарешті зрозуміла, що її терпінню прийшов край. Кілька днів вона вичікувала нагоди, коли нікого не буде вдома. Спакувала в сумку найнеобхідніші речі, взяла документи і поїхала на вокзал.
Перед тим як сідати в поїзд, викинула з мобільного телефону карту. Вже до вечора Ольга була далеко. На пероні її зустріла Катерина Іванівна – подруга Лідії Дмитрівни, теж директор школи. Вона зраділа приїзду цієї жінки, бо зі школи якраз звільнилася вчителька української мови і літератури. А тут – доля послала такого фахівця.
Зовсім скоро Ольга відчула, що в цьому маленькому містечку біля гір їй легше жити. І дуже цього хочеться… Адже саме тут вона живе на повну, гуляє по тихих вуличках і вчиться посміхатися перехожим.
Записалася в бібліотеку і читає багато літератури. А вечорами кутається в спокій і п’є трав’яний чай з медом разом зі старенькою бабусею, у якої орендує кімнату. Миного немає, і тепер Ользі не потрібно завойовувати любов.
Фото ілюстративне, з відкритих джерел
ПЕРЕДРУК ЗАБОРОНЕНО!
Якщо бажаєте читати більше цікавих матеріалів – підписуйтесь на нашу сторінку у фейсбук за посиланням ibilingua.com
